Глава 6

Повернення з пекла

          Андрій повертається на зв’язок за три дні. Каже про дуже сильний головний біль і шум у вухах, необхідність лікування контузії і ноги, що постійно підвертається, спазмується. Так, коли контузія вже не перша, досить і менш сильного впливу для яскраво-негативних наслідків.  Він їх отримав. Знов. Ще одна контузія. Просто повідомляє мене обережно, щоб менше розхвилювати. Розповідати подробиці, як то все відбулося, немає сил. Та я й не збираюсь запитувати, і так зрозуміло, при постійних то обстрілах отримати ще одну контузію не довго. 

             Цього разу надії тих, хто вижив, і мрії їх рідних справдилися — підрозділ виводять на доукомплектацію. За мінусом тих, хто як і Андрій терміново потребує медичної допомоги, лишилося лише тридцять відсотків особового складу. Сподіваються швидко укомплектувати і  передислокувати  до другого батальйону, що несе ще більш скажені втрати, але вивести його з тих позицій в  Бахмуті зараз неможливо. Від почутої цифри про кількість загиблих і поранених мене на якийсь час ніби паралізувало. 

— Це за вчора. Просто пекло, — додав Андрій, і навіть кров, здається, завмерла всередині. Повертаю себе до тями тільки думкою про те, що він живий і потребує мене і моєї моральної підтримки. Не важливо зараз, як мені.

          А як хлопцям знати це?.. БАЧИТИ!!

.. ВІДЧУВАТИ!!!...

      Вони з багатьма з загиблих були особисто знайомі на відміну від мене!

       Ніхто з них, насправді, не радіє, що вижив. 

        Вони фізично не здатні зараз бути корисними і боєздатними, та й до того впевнилися, що в наші часи вага техніки на полі бою дуже велика.

— Хочеш поговорити про втрачених побратимів? — Не очікую сповіді. Просто намагаюсь дати відчути, що я морально поруч.

— Обов'язково виговорюся про тих, з якими знайомий особисто. Потім.. — На це теж треба мати ресурс. Ще й який. 

— Всього нас восьмеро. Положили у медроті. Будуть капати від контузій. — Тримає мене в курсі по приїзду, бо сама інформація про нього - це аналог слів: “Не хвилюйся, мила. Я тебе кохаю. Ти мені потрібна”. 

     Відчутного покращення від того “капання” магнезії та пігулок ібупрофену, майже немає. Далі свої парамедики планують відправити таки в Дніпро. В очікуванні голодний Андрій виходить в пошуках магазину.

— Краматорськ - мертве місто, — з сумом відписує, — все покинуте, нічого не працює, людей майже немає, — хоч він і бачив багато, але й ці картини навколишньої, колись квітучої, України, яку не вдалось захистити, бо стільки років владі та більшості людей було байдуже до ганебно названої “АТО”, додають болю втомленій душі воїна.

— Не дивно, — не знаходжу слів, а що тут скажеш? Шкода! Невимовно шкода..

— Поодинокі магазини працюють, в одному з яких мені посмажили стейк і поставили стіл в комірці)), — зі спробою порадіти повідомляє хлопець, додаючи світлину зі своєю їжею в одноразовій пластиковій тарілці. — Правда все тут дорого.

— Авжеж. Добре, якщо картки приймають.

— Ворог, зайнявши Бахмут, автоматично перекриє шлях до Краматорська, Констянтинівки.., — констатує мій воїн.

— Тому Бахмут і тримають..

— Але якою болючою ціною.. Слів немає(

— Так, дуже болючою, — можу лише погодитися і розділити цей смуток, цей біль.