Глава 2

Перший дзвінок з "нуля"

         Цей месседж вкрай важливий. Передайте його всім, чиї рідні зараз на війні, будь ласка🙏 Але й ті, кому рідні не за кров'ю, а за вірою в майбутнє нашої Батьківщини, теж можуть підтримувати.

          За п'ять довгих днів тотальної, всепоглинаючої тиші Андрій набрав мене вранці. Прокинулась раненько і телефон з рук не випускала. Але у ванні екран вперто не хотів реагувати і прийняти виклик у сигналі.

— Кохаю тебе, Мила! Я щойно вибрався в село помитися. Позиції жахливі! З автоматами проти градів, без підтримки артилерії тут взагалі робити нічого! Вже така кількість втрат шалена! Нас просто знищують! Стояти нікому. Не розумію командира, нащо він людей сюди загнав. 

        Слухаю, намагаюсь не перебивати, щоб хоч трохи виговорився і випустив те, що накипіло, щоб розповів про себе.

— Я за ці дні і загиблих виносив і поранених з позиції. Вчора перестрівся з парамедиком з першої роти, він теж сказав, що з такими втратами пора виходити звідси. Все, що я бачив раніше в АТО, не йде в жодне порівняння! В Авдіївці в порівнянні з цим..оце дійсно пекло! Я хочу жити! Хочу до тебе! Ти тут, Кохана?

— Я чую тебе, моє Сонечко! Ти будеш жити! Ти ж мені обіцянку дав і дотримаєш слово! Я тобі вірю! Я в тебе вірю! Ти спритний, досвідчений, витривалий, сильний! 

— Я думав, що ти вже за стiльки часу від хвилювання і комбату телефонувала, мене шукала, переживав за тебе. 

— Ні, я знала, що ти живий! — Кажу щиро і впевнено.

— Як? Як ти знала, Кохана? — Вимовляє здивованим, але раптом щасливим від значного подиву голосом.

— Не знаю, відчувала. Не дозволяла собі ні на мить боятися чи припускати погане. Я твій тил. Я маю тримати над тобою енергетичний купол.

— А я все дивуюсь, чого це я досі живий?..Вже стільки шансів мав стати двохсотим, — каже без жодного  жарту в голосі, — а це все ти, моя відьмочко, — видихає за мить ніби з посмішкою. — Я так вас люблю! І тебе, і Володимира! Дуже хочу до вас!

— А ми тебе, Любий! 

        Підходжу швидко до сина, що снідає за столом, щоб дати хлопцям почути одне одного.

— Андрій на зв'язку, каже, що любить тебе.

— Привіт, папуго! Люблю тебе! — Радісно вигукує малий. 

         Вони жартома прозвали колись один одного папугами. Точніше  малий, але Андрій підіграв. Мене син спробував прозвати качкою, бо каченят дуже любить. Кілька разів так мене називали, а потім образилася, сказала, ще таке почую — відхоплять обоє. Припинили. Андрія теж просила папугою не називати, але воно так "прижилося", що автоматично малий видає саме це рідне йому звертання. А Андрій просто шалено радий нас чути. Спочатку розмови він був втомлений, знервований і дуже пригнічений. Але можливість чути мене ледь потроху пригріває. А тепер ще малий втягує в їх особистий Всесвіт, сповнений тепла і безтурботних усмішок.

— А я тебе дуже люблю! — Повторює чоловік.

— Навіть малий зранку встав раненько, хоч вчора не могла на перший урок підняти. Він теж передчуття мав, мабуть. 

— Ти відчував, що Андрій зателефонує? — Звертаюсь до сина, він посміхається і киває.

— Малий киває, що відчував, — озвучую для Андрія, який цього не бачить.

—  Які ж ви в мене класні! Найкращі!!!! — Видихає  стомлено і радісно чоловік. 

          НАМ ВДАЛОСЯ ПІДТРИМАТИ ЙОГО СВОЇМ СПОКОЄМ І ТЕПЛОМ! Нам вдалося! Ось в ЦЬОМУ весь сенс технічного існування зв'язку! Геть не в тому, щоб "вилити" на нього купу своїх страхів, і змусити заспокоювати, вигрібати весь цей ментальний вантаж і за себе, і за близьких. Йому й там забагато переживань від усього, що відбувається постійно довкола!

        Тримати над ним небо своєю світлою вірою без краплі страху — це наша, жіноча, частина нелегкої роботи, це ще глибший і важливіший сенс зв'язку між нашими душами. Хто хоче бути надійним партнером, той ставить собі це за мету - і таки зможе, нехай й не одразу! Великі зміни починаються поступово. 

         Ворогу нас не залякати, коли в нас є мета рідних захищати!