Глава 1

Дружина воїна

I don't know what's happening to me.

Can you hear my pulse beat underneath?

Words are getting hard for me to speak.

That's new for me..

Damn it, I hope you come back home

Come back home    

Come back home

Я не знаю, що зі мною відбувається.

Ти чуєш мій пульс?

Мені стає важко говорити слова.

Це для мене нове 

До біса це! Сподіваюся! 

Ти повернешся додому!

Повернешся додому!

Повернешся додому!  

Sofia Carson, Come Back Home 

("Purple Hearts")

               Андрій повідомив про те, що збирає речі і наступного ранку о п'ятій відбуває на війну. Наступного дня ввечері відписав, що прибув на позиції. Ці два дні я була наче в сповільненій зйомці кіно. А я навіть обійняти на прощання не встигла. 

        Просила за можливості щодня давати знати про себе. А він сподівався, що зв'язок буде, і зможе мені надсилати хоч коротесенькі звістки, щоб не хвилювалася. 

       Але пiсля того зник з ефіру на довгих п'ять днів. Намагалася не піддаватися страху. Юля запевняла, що таке для неї вже звично, бо ж підтримує зв'язок з багатьма хлопцями, які зараз на фронті. Як вийдуть кудись на завдання, то по кілька днів тиша. А потім повертаються в більш спокійне, якщо так взагалі можна сказати, місце, де є старлінк і відписують, розповідають про справи, успіхи і втрати.

        Перший день тиші був найскладнішим, але я повторювала собі, що це просто з незвички, новизни ситуації так реагую. Що все з моїм Героєм добре! Він же розвідник, штурмовик, він не з тих, хто може бути десь на другій лінії. Тільки на нулі його місце. В найпекельнішому пеклі. Де немає зв'язку. "Він пішов на якесь завдання. Повернеться і зателефонує", — переконувала себе. А погода, навпаки, весь день плакала дощем за вікном і дивилась на мене крізь сірі хмари прикритими очима. Весь день я читала книжки про інших Героїв одну за одною, щоб не пускати інші думки в голову. Добре, що якраз на вихідний припало: батько сина забрав розважати. Тож могла повністю поринути в книги чи внутрішні настанови:  "Все добре! Все добре! Андрій в порядку: живий, неушкоджений! Він просто виконує свою роботу. А я маю виконувати якісно свою і зберігати спокій! Щоб бути його енергетичним захистом."

         До наступного ранку я вже налаштувалася на позитив, посміхнулася ранковому сонечку і записала коханому відеоповідомлення в сигналі.

— Добрий ранок, моє Сонечко! Я за тобою дуже сумую. Сподіваюсь, вірю, що ти там десь на завданні, де немає зв'язку, інтернету, що з тобою все добре. Що мій Герой живий і здоровий повернеться! І все буде так, як має бути. Люблю тебе. Кохаю.

          Кілька днів була мертва тиша, але я свято вірила в ці свої слова. Пам'ятала, що маю бути його тилом, куполом над ним, підтримкою. 

"Не маю право пускати страхи в голову. Просто не маю права. Якщо пущу — то я не гідна бути дружиною ВОЇНА, ГЕРОЯ!" — виставила собі вкотре надскладну мету. Та мені ж не вперше, подужаю.

         Переглядала кілька разів свій запис, щоб переконатися, що вираз обличчя відповідний, без жодних нервових ознак. Воно було щире і гарне, тепле. Таке як і потрібно для підтримки мого Героя.

*****

              Ми, звісно, не стверджуємо, що кожна жінка в цій складній ситуації має бути здатною так добре володіти собою. Оксана загартована, тому вирішила поставити собі справді надскладну задачу. Але як ідеал, якого варто прагнути і досягти за якийсь час, це так. Великі зміни починаються поступово! Не забувайте хвалити себе за збільшення тривалості моментів спокою, який вдається утримувати всередині. Тоді вони збільшуватимуться.