Глава 5

- Щоб у всіх! - заплітаючись язиком, вичавив Сергій через годину.

- І тобі того ж, - тихо сміявся Перчик і хитав головою, поплескуючи програміста – мимовільну жертву розташування за столом поруч з директором. - Ну ніякої витримки. Доведеться тренуватися, молодий чоловіче.

- Пал Григорович, які тренування?! У нього ж підшлункова! – пискнула дружина Сергія. – Досить з нього! Он, з Альбертою Ананьєвною змагайтеся, хто кого переп'є!

- Що?! З жінкою?! – завив директор, поглянувши на габаритну головбухшу, яка посміхалася у відповідь. – Та ні за що!

- Не бійтеся, малюків не чіпаю, - розсміялася злегка напідпитку Альберта.

- Так, Ананьївна ще той фрукт, її навіть Перчик перепити не може, - тихо прошепотіла Єва Артему, що сидів поруч. І раптом завмерла, помітивши на його стегні пустотливу руку Гадюки, а на обличчі – праведний шок. І буквально прошипіла від ревнощів. - Струси каку!

- Та я вже струшував! Вона як бумеранг! - гримнув Артем, прибравши настирливу долоню і відсунувшись. - Що у тебе за колектив збочений?!

- Чому колектив? Що за узагальнення?

- Думаєш? А ти сюди подивися! - шикнув Артем, піднявши скатертину і відкриваючи огляд на дві жіночі ніжки без взуття, що тягнулися до нього з різних боків від сидячих навпроти колег. Єва навіть очі витріщила, подивившись на Тіну і Таню, дівчат з бухгалтерії.

- А ти популярний! – присвиснула Єва, тихо сміючись. – А я тебе попереджала.

- Я думав, це був жарт!

- Щоб у нас! – знову на потіху колективу підхопився з місця добре випивший Сергій.

- Слабкий організм, – похитав головою Перчик, косо дивлячись на головбуха і прикидаючи ризики. Бо знав, Ананьївна – скеля, не переп'єш. І, мабуть, розуміючи, що з ганьбою програє, спрямував погляд на гостей за столом, шукаючи наступну жертву. І знайшов... – Євочка, а познайом мене ближче зі своїм другом! Ну ж бо, Сергію, поміняйся з хлопцем місцями...

І Єва, і Артем синхронно гикнули в цей момент, на що чоловік покосився на дівчину і тихо кинув:

- Три побачення і цілуватиму, де захочу!

- Може, поторгуємося? – пискнула Єва, ледь стримуючи посмішку, але у відповідь їй тільки шикнули, підводячись і пересідаючи.

Якраз в цей момент задзижчав телефон.

- А ось і Дід Мороз, - охнула Єва, піднімаючись і прямуючи до головного входу в офіс, щоб зустріти аніматора. І дуже вчасно - пиятику потрібно було розбавити розвагами.

- А Морози все кращі і кращі, - видихнула Єва, витріщивши очі на молодого хлопця, що з'явився виступати на святі.

- Дякую, - розплився в посмішці високий, широкоплечий красень із зачесаним волоссям і обличчям, як у моделі. - Ви ж... Дід Мороз, так?

- Сьогодні так, як і домовлялися. Але можу бути ким завгодно, особливо для чарівних дам, - солодко посміхнувся аніматор, так що у Єви навіть перехопило подих - гарний, зараза.

- О, таких чарівних у мене цілий офіс, - підморгнула Єва і простягнула обіцяні гроші. 

- Чудово. Де я можу переодягнутися? - кивнув чоловік, діставши з пакета новорічний костюм.

- Проходьте поки коридором, другі двері праворуч. А я за мішком подарунків! - кинула Єва і побігла до свого кабінету. Але так поспішала, що зачепилася краєм мішка за стіл і висипала подарунки на підлогу. Дрібні речі, як на зло, розсипалися по кабінету, і поки Єва все зібрала, минула не одна хвилина. Тож назад вона ледь не летіла, забігаючи в кабінет і озираючись. 

На жаль, аніматора в домовленому місці не було. Зате музика чомусь лилася з кабінету головного бухгалтера. Злякавшись, що чоловік переплутав кімнати і їм обом тепер дістанеться від Ананьївни, Єва кинулася до дверей, відчинила їх і завмерла від жаху, відчуваючи і холод по спині, і піт на лобі, і свою швидку смерть, яка напевно настане, бо саме в цей момент вона дивилася на Альберту Ананьївну, на колінах якої голим задом в одних стрінгах ковзав під музику... той самий аніматор-стриптизер у розпахнутому халаті Діда Мороза.

Одразу ж від жаху вона зачинила двері і тихо сповзла по стіні.

- Мені кінець, - хрипло вичавила Єва, намагаючись розвидіти ту картинку, яка тепер напевно буде переслідувати її в кошмарах. 

- Що сталося? - пролунав голос Артема над головою. І Єва раптом нервово розсміялася, прикусивши губу.

- Ти навіть уявити не можеш! Мене сьогодні точно звільнять.

- Прямо сьогодні?

- Ага. Там цей... Дід Мороз... трясе причандалами перед головним бухгалтером... Мені тепер зарплати ніколи не побачити.

- Ти замовила стриптизера?

- Виявляється, так... І навіть гроші заплатила... - задихалася від сміху Єва, потираючи очі. - От же Гадюка, от же змія! Це ж вона мені порадила агентство! І як тільки я не здогадалася?! І де мені тепер Діда Мороза шукати? А конкурси? А подарунки?! Який жах!

- Тихіше, - підморгнув Артем, посміхаючись. - Викрутимося! У тебе ж серед прикрас і подарунків була шапка Діда Мороза і накладна борода?  

- Так...

- Ну то тягни! Зараз головне роздати подарунки і всіх гарненько напоїти, а конкурси я тобі і без Діда Мороза організую. Ось подарунки і будуть призами. Все, не хвилюйся, розберемося.

І настільки впевнено і безапеляційно говорив Артем, що Єва навіть розсміялася.

- Як багато в тебе влив Перчик, поки мене не було?

- Достатньо, щоб зрозуміти, що потрібно негайно тікати, - нервово зареготавши, заявив чоловік. - Страшний він у вас мужик! Так і здохнути можна. Як він досі живий?!

- Це його супергеройський талант.

- Боже збав. Ну що, підіймайся, поки тебе тут не застукали, - підморгнув Артем і простягнув руку.  

Єва не зволікала, вхопилася за його долоню і піднялася, зробивши крок прямо в міцні обійми чоловіка. І цього разу поцілувала його сама.

- Дякую тобі.

- Будь ласка. Але за Діда Мороза платитимеш тілом.

- Добре, - посміхнулася Єва, дивлячись в обличчя чоловіка закоханими очима.

- Я серйозно!