Глава 4

Випивка і подарунки були благополучно складені в багажник машини. А решту вечора Єва допомагала Артему готувати закуски. У чотири руки, та з урахуванням зроблених минулого вечора заготовок, процес йшов як по маслу і набагато швидше. А близько третьої години ночі робота була успішно завершена.

- Все, тепер тільки перевезти, - задоволено видихнув чоловік, поставивши в холодильник продукти і потягнувшись, розминаючи затерплі плечі.

- Дякую! Ви з Алісою мене буквально врятували.

- Сподіваюся, воно того варте і тебе хвалитимуть за проявлену старанність.

- Хвалитимуть? Це навряд. Мої співробітники занадто прискіпливі, щоб хвалити когось, крім себе. Не плюватимуться – і вже добре.

- Ти влаштувалася працювати в притулку для змій?

- Саме так я себе там і відчуваю.

- І що ж ти робиш в такій компанії?

- Відрощую другу шкіру і покриваюся лусочками, - розсміялася Єва, знизуючи плечима.

- Дивись тільки не стань отруйною. Ти подобаєшся мені в ролі того пухнастого кошеняти, якого я знаю, - посміхнувся чоловік, підійшовши до дівчини і спираючись на стільницю по обидва боки від неї. 

- Он як ти мене бачиш? Кошеням? - здивовано розплющила очі Єва, збентежена зізнанням.

- Саме так. І я сподіваюся, ти не почнеш дряпатися, якщо я знову захочу тебе поцілувати, - видихнув Артем, зосередивши погляд на губах дівчини і повільно наближаючись до них.

У який момент Єва потягнулася вперед, вона вже не могла сказати з упевненістю. Але те, наскільки хвилюючим став поцілунок, виявилося для неї відкриттям. Мурашки пробігли по шкірі, від емоцій затремтіли пальці і навіть чоловік, відчувши трепет маленького тіла, притягнув Єву до себе, впиваючись у пристрасному поцілунку і притискаючись сильніше. 

- Умм, ти набагато солодша за будь-який десерт, - простогнав Артем, відсунувшись і розглядаючи розгублене обличчя дівчини.

- Це вже другий… Значить... я віддала борг по поцілункам?

- Навіть не мрій. Це моральна компенсація за позапланові поїздки! – хмикнув чоловік, качаючи головою. - Ти така меркантильна душа!

- Це?! - витріщила очі Єва.

- А як же! Я досі не розумію, як погодився тобі завтра допомагати! Відчуваю себе різноробочим!

- Не перебільшуй!

- Та чому ж?! Я – кухар, водій, носій, помічник з оздоблення свята, офіціант... - загинав пальці Артем, з докором дивлячись на дівчину. – Тож навіть не думай рахувати поцілунки! Такими темпами у мене вже мав бути доступ до всього тіла!

- Та ну? Де вчать такій математиці? - тихо сміялася Єва, знімаючи фартух.

- На уроках життя. До речі, вже пізно... Якщо хочеш, можеш переночувати тут, - зауважив Артем, дивлячись на застиглу на місці дівчину. - І не лякайся так, постелю тобі на дивані.

- Ні, не варто, мені ще переодягнутися потрібно і захопити мішуру. Та й поруч же живу.

- Боягузка, - пирхнув Артем, з насмішкою дивлячись на Єву.

- Розсудлива! - хмикнула дівчина у відповідь...

На робоче місце наступного дня Єва та Артем приїхали заздалегідь, щоб прикрасити зал, розставити закуски та приготувати подарунки.

- Віднеси мішок з подарунками до мого кабінету. Другий по коридору ліворуч. Якщо Юра та Сергій з'являться раніше призначеного часу, сюрпризу точно не буде. Розпакують ще до роздачі, - кинула Єва, забравши тацю з десертами. - І це непогано б заховати, інакше Гадюка все зжере ще до початку свята.

- А випивку? Теж ховати?

- Якщо Павло Григорович з'явиться занадто рано - обов'язково, а то до середини вечора вже засне під столом!

- А закуски?

- Якщо головний бухгалтер прийде раніше - тоді точно, вона завжди голодна.

- Так може все завантажимо в твоєму кабінеті і замкнемо на замок, а тут залишимо тільки мішуру? Її точно жувати будуть довго, - посміхнувся Артем, уперши руки в боки.

- Смішно? А мені ні. Я б і тебе сховала про всяк випадок, якби можна було.

- Боїшся, що мене захотять з'їсти? Я так смачно виглядаю? - задоволено підморгнув чоловік.

- У цьому можеш не сумніватися. Не здивуюся, якщо тебе оберуть в якості подарунка. Так що як тільки все розставимо, краще йди.

- Це несправедливо. Я допомагаю з приготуваннями, а святкують інші! Я ж твій плюс один!

- Ну дивись, як хочеш, я попередила. Потім не скаржся, - тихо розсміялася Єва, хитаючи головою...

Через півгодини, коли кімната була прибрана, музика грала, майже всю їжу виставили на стіл, а компанія почала збиратися, Єва зрозуміла, що про свій вигаданий регламент і впорядкованість можна забути. 

 - Ого! Оце я розумію, стіл накрили! – плеснув у долоні Юрій, він же Гарік, він же Ярік, потягнувшись за бутербродом. – Завжди б так! 

- А що будемо пити? – потер руки Сергій, кинувшись перевіряти випивку і відразу ж забувши про дружину Наталю.

- Наташ, йди до нас, я тарілочку нарізки урвала! - крикнула секретарка Ніночка, стоячи в компанії жінок бухгалтерії з голодними очима, що блищали в бік столу і закусок, які Єва з Артемом розставляли на столах.

- А де солоденьке? - пискнула Гадюка, проводжаючи поглядом Артема. - Крім цього красеня.

- Я не проти з'їсти його на десерт, - присвиснула економіст Тіна, змусивши Артема самовдоволено посміхнутися. 

- Він не входить в меню! - нагадала Єва, пожуривши на адресу дівчат пальчиком і розуміючи, що дійсно ревнує.

Та не встигла обернутися, як по плечу її поплескала важка рука директора Перчика.

- Молодець, дівчинко, чудовий стіл накрила, - розплився в посмішці директор, потягнувшись до пляшки дорогого міцного напою, про який просив раніше.

- А Дід Мороз буде? - поцікавилася головбух, немов крейсер, запливаючи на свято.

- Буде обов'язково! Рівно через годину! Тож давайте відкривати шампанське і готуватися до його приходу! – посміхнулася Єва, помітно нервуючи і простягаючи пляшку директору. – Розливайте!

Що ж, стратегія дівчини здавалась вірною – настрій створити необхідно було всій компанії...