Глава 1

- Отже, шановний колектив! У п'ятницю останній робочий день перед святами і ми здаємо проєкт! - голосно і радісно оголосив Павло Григорович, хитро посміхаючись і потираючи руки. – Тема заходу «Новий рік і його подарунки»!

Саме кодовою фразою «здаємо проєкт» директор фірми «Альтанс» називав великий колективний загул напередодні Нового року. Цього разу велика пиятика обіцяла стати грандіозною і тематичною, чим особливо був заінтригований Перчик Павло Григорович.

- Та твою ж мат..! - тихо кинув програміст Сергій, важко зітхнувши і підвівшись. - Пал Григорович, мені не можна! Ну ніяк! З останнього вашого «проєкту» я мало з дружиною не розвівся!

- Сергійко, твоя дружина - молода жінка! І їй напевно теж хочеться відпочити! Так що бери її за руку і тягни на свято. Хоче контролювати - прапор їй в руки, але щоб у суботу були всі! А ти менше під спідницями у колег шерсти, і проблем у тебе не буде! Всі давно вже знають, чому насправді твоя дружина від тебе втекти хоче! Та, до речі, правильно робить!     

Вищезгаданий Сергій тільки зубами скрипнув, але мовчки сів на місце. Він добре знав начальство – Перчик був упертим та сильно випиваючим, але агресивно доводив протилежне. А тому «не вживав» директор тільки в компанії колективу, чому і доводилося частити з корпоративами. А ще, щоб у власних очах вибілити своє ім'я і задушити совість. 

Совість душилася легко і просто одним тільки гучним стуком кулака по столу.

- Щоб усі були!

- А мені можна з собою дружину привести? – озвався пухкий бухгалтер Юрій, він же Жорик, він же Гарик, Шизик і Тузик – на жаль, його ім'я пан Перчик весь час плутав через погану пам'ять чи то веселу вдачу. 

- Та хоч тещу! Головне, щоб ніяких нудотних і виразкових! Не треба людям свято псувати, – буркнув Павло Григорович, найбільше на світі дратуючись на вічно ниючих непитущих колег, які, як більмо на оці, маячили весь вечір, а потім урочисто пред'являли чоловікові докази його ганьби, тобто, компромат.

- А хто організовуватиме? - раптом гримнула з перших рядів неосяжна і вельми екстравагантна дама -головний бухгалтер фірми, Альберта Ананьївна. Жінку на фірмі глибоко поважали і навіть трохи боялися, тому що вона була аж надто габаритною і високою дамою, так що всі чоловіки страшилися її розлютити, а всі жінки – образити, але обходили стороною всі – дуже не хотілося ненароком бути придушеним самим головним бухгалтером фірми.

Саме в цей момент по спині Єви пройшли мурашки. Тому що всі дружно обернулися в бік молодої жінки, що сиділа біля вікна, кадровика Єви Олександрівни Малишевої, яку рік тому взяли на посаду і все ще вважали у фірмі дівчинкою на побігеньках.

- А чому б не доручити цю важливу справу Євочці? Вона - панночка молода, активна і напевно влаштує нам сучасне свято, як у молоді, - проспівала тонким голоском місцева Гадюка, юрист фірми, Наталія Андріївна. Жінка вона була скута, зовні холодна і невиразна, а тому самотня і отруйна, як справжня змія, за що і отримала своє прізвисько.

- Що?! - підскочила Єва, витріщивши очі і відчувши, як на потилиці заворушилося волосся. – Та звідки ж мені знати, як молодь святкує?!

- От і дізнаєтесь, - задоволено посміхнулася гадюка, кліпаючи очима. – Подивимося, як ви увіллєтеся в колектив.

- Я тут цілий рік працюю, між іншим, - скривилася Єва, розуміючи, що втрапила і відкрутитися не вийде, адже всі тут присутні не хотіли займатися приготуваннями в рази сильніше, ніж вона. Чому? Тому що знали - невдячна це справа, і як би добре вона не була виконана, як би весело люди не проводили час, в результаті частина колег все-одно не запам'ятає того, що відбувалося, а частина – згодом обгадить вечірку в зв’язку зі своїм мерзенним характером. Так що рвати спину заради пиятики ніхто не хотів.

- Ну от і добре, Євочко, ти чудово знаєш наші уподобання. Впевнена, у тебе все вийде, - єхидно посміхнулася Наталія Андріївна.

- Ось і чудово. Єва, люба, займися, - задоволено посміхнувся Перчик. - А ми з вами, Альберто Ананівно, подумаємо про бюджет на майбутнє свято.

- Він не резиновий, - відразу ж заявила дама, насупившись і приготувавшись відвойовувати кожну гривню.

- Нічого, ми трохи розтягнемо, так би мовити, щоб пролізти, - зареготав чоловік, потираючи руки в передчутті свята.

- Знову несмачно буде, - зітхнув бухгалтер Юрій, він же Гарік, він же Шурік...

- Чого це відразу несмачно?! - обурився пан Перчик і знову розсміявся. - Завжди було смачно! На перекус - просто відмінно! А не перекусиш - занюхаєш!

- Так до Нового року ж залишилося три дні, всі кращі місця вже зайняли, доведеться в якійсь забігайлівці бутербродами давитися, - знову буркітливо зауважив бухгалтер Юрій, він же Гоша, він же Тоша...

- Може тоді у нас відсвяткуємо? - подала голос Єва, нервово кусаючи губи. - Прямо тут, у конференц-залі. А прикрасити і влаштувати кабінет мені б чоловіки допомогли. Багато грошей на це не потрібно. А щодо закусок, у мене подруга – кухар, я спробую домовитися про знижку. Ми могли б заощадити і залишки грошей пустити на хорошу випивку і розваги. Що скажете?

- Ось! Чудова пропозиція! Молодець, дівчинко, - буквально скрикнув директор Перчик, відразу відреагувавши на фразу про економію і хорошу випивку. – Не дарма ми тебе обрали!

- А що, непоганий варіант, можна буде в котрі віки нормально посидіти і повеселитися, – знизала плечима головбух, що завжди вітала економію.    

- От і добре! От і починайте готуватися, – задоволено потер руки Перчик. – А тепер до робочих питань...

Подальшу інформацію Єва слухала у піввуха, подумки хапаючись за голову і гадаючи, з чого починати...