Розділ другий. Нічого особистого, лише бізнес.

Двері кабінету розчахнулися так, ніби в них поцілила невелика, проте вкрай галаслива комета, і наступної миті Фелікс був уже всередині — увесь у русі, у блиску, у хмарі власного парфуму, який заходив до приміщення на секунду раніше за господаря. Він перетнув кабінет широкими театральними кроками, впав у крісло для відвідувачів так, наче гепався у нього востаннє в житті, і без жодної паузи закинув начищені до дзеркального блиску туфлі просто на журнальний столик, аж дизайнерська попільничка обурено дзенькнула.

Святослав відірвав погляд від монітора і ледь помітно скривився, бо гучні з'яви Фелікса щоразу діяли йому на нерви, наче дзвінок будильника, що вихоплює тебе з найсолодшого сну. Дивно було інше: за багато років цей нестерпний, гамірний, надто яскравий чоловік залишався чи не єдиною людиною, яку Святослав чомусь терпів поряд, сам іще не здогадуючись, що терпіння це давним-давно має просту людську назву —  давня дружба.

— Усе пропало, — оголосив Фелікс замогильним голосом, гідним сцени великого театру. — Святе, ми стоїмо на краю прірви, і прірва, мушу тобі сказати, дивиться на нас із неабияким апетитом.

— Доброго ранку, — сухо мовив Святослав. — Прибери ноги зі столу.

— Мені не до церемоній, коли твої рейтинги летять у безодню! — Фелікс ноги не прибрав, натомість підхопився, вихопив із теки планшет і потряс ним у повітрі, ніби вироком. — Ти хоч уявляєш, що коять передвиборчі табори наших любих суперників? Поки ти тут медитуєш на свої графіки, вони розгорнули в мережі справжню каналізацію. Штаб чинного мера злив у всі місцеві пабліки добірку твоїх найглянцевіших фото, і під кожним висить лагідний підпис на кшталт «а цей золотий хлопчик знає, скільки коштує буханець хліба?».

— Далі, — коротко кинув Святослав, і в цьому одному слові вже дзвеніла криця.

— А далі ще гарніше, — Фелікс закружляв кабінетом. — Другий наш приятель, той, у якого біографія темніша за нашу каву, найняв цілу армію коментаторів, які старанно ліплять до твого імені два слова. Перше — «мажор». Друге — «олігарх». Святе, для простої людини це не слова, це дві добірні лайки, гірші за будь-яку лайку справжню, і зараз вони приклеєні до тебе намертво. Мовляв, ти живеш на іншій планеті, народу не знаєш, проблем його не відаєш, а в особистому житті зустрічаєшся виключно з довгоногими створіннями з обкладинок. Тому на посту мера думатимеш виключно про власні розваги та особисте збагачення, а не про простих місцян. Люди під такими постами коментарі пишуть швидше, ніж я встигаю на них реагувати. І якщо ми терміново нічого не вдіємо, вибори ми програємо з таким тріском, що його буде чути аж у сусідній області.

Святослав відкинувся в кріслі й нічого не відповів, бо заперечити було, власне, нічого. Найнеприємніше в усій цій історії полягало саме в тому, що закиди були по суті справедливі. Друзів у нього не було — були партнери по бізнесу, з якими він обідав, тиснув руки й підписував угоди. Дівчата в його житті траплялися гарні, доглянуті й до болю однакові. Кожна затримувалася рівно доти, доки не набридала, а набридали вони йому напрочуд швидко. Народ, за який він так упевнено збирався боротися, він знав приблизно так само близько, як знав зворотний бік Місяця.

— Пропоную радикальне лікування, — Фелікс нарешті сів по-людськи і навіть прибрав ноги, що траплялося з ним у хвилини особливої серйозності. — По-перше, благодійність, багато, гучно, зі сльозою. По-друге, ти йдеш у народ, потискаєш мозолясті руки й фотографуєшся серед людей, а не серед мармурових колон. А по-третє, і це головне, тобі негайно потрібна дівчина. Проста. Неформатна. Жива. Цілковита протилежність усьому тому глянцю, який за тобою тягнеться шлейфом.

— У мене немає часу шукати собі якусь особливу дівчину, — роздратовано відрубав Святослав. — У мене кампанія.

— А шукати й не доведеться, — Фелікс солодко всміхнувся і витяг телефон. — Для чого людству дано сайти знайомств? Ми зробимо це просто зараз, за три хвилини, наукою і фільтрами. Дивися й учися.

Він поклав телефон на коліно і забігав пальцями по екрану з натхненням піаніста перед вирішальним концертом.

— Отже, згадуймо. Які дівчата були в тебе досі? Блондинки?

— Блондинки, — знехотя підтвердив Святослав.

— Прекрасно, ставимо брюнетку, — Фелікс тицьнув у фільтр. — Юні?

— Двадцять два, максимум двадцять три.

— Чудово, беремо твою ровесницю, біля тридцяти. Високі?

— Від метра сімдесят п'ять і вище.

— Значить, невисоку. Модельки, худенькі, спортивні, з абонементом у твій-таки фітнес-клуб?

— Природно.

— А ми, — з насолодою виголосив Фелікс і натиснув фільтр так урочисто, ніби запускав ракету, — знімаємо будь-які обмеження щодо ваги взагалі. Амбітні кар'єристки, які мріють захопити світ?

— Інших не тримаю.

— Береш найпростішу, найземнішу, дівчину, яка про захоплення світу навіть не думає, бо в неї вистачає інших турбот. Підсумуймо: нам потрібна цілковита протилежність усьому, що ти любив останні десять років, і система зараз видасть нам цей ідеал.

Екран задумався на секунду, а тоді слухняно виклав єдину анкету, яка знайшлася на всі ці нещадні умови, ще й у їхньому власному місті. З фотографії дивилася усміхнена темноволоса дівчина, і під знімком, там, де більшість наводить красу, було чесно, без жодних хитрощів, зазначено і справжній вік, і справжню вагу.