21

21

Ми повернулись у вітальню, і відверто сказати я була заінтригована. Що він для мене придумав?

- Давай тільки швидко,  - насупилась я, вдаючи дуже серйозну і заклопотану людину. – Там ще треба гармидер на кухні прибрати.

- Як ми з’ясували у мене в цій справі відточені навики, - фиркнув Вадим. Не серйозна він людина.

Вадим підхопив свій рюкзак, по ставив його на диван і став порпатись в його глибинах.

- Що у тебе там? – я переминалась з ноги на ногу не підходячи близько. Очі округлились коли на диван поруч із наплічником упав пакет із шприцами і канюлями. – Я ще раз питаю, ти що задумав?

- Тренувати тебе будемо! Точніше – атестувати, - життєрадісно повідомив Вадим.

- Як? – мені стало не добре. Він же не думає, що я йому зараз буду робити уколи? Та і взагалі, поставити укол  в дупу і дитина зможе, для цього великого розуму і навичок не треба. Я тут же і повідомила Вадиму: – Я вмію робити уколи.

- Прекрасно. А казала що розгубила всі навички, - він зиркнув на мене через плече і сів на диван, скинувши рюкзак на підлогу.

- Укол в сідницю це найпростіша річ, - я хмикнула.

- А зізнайся, хотіла б побачити мої сідниці? – Вадим хитро підморгнув. А у мене здається почервоніли щоки. Про це я якось не подумала. Що можна буде побачити його оголений зад. У Вадима як я вже помітила тренований торс, цілком очікувано що  у нього мають бути м’язисті стегна  і сідниці. Про що я думаю? Я труснула головою, і рішуче відповіла:

- Ні мене не цікавить твій зад!

- Я розчарований. Мене твій навпаки, аж занадто.

- Твої проблеми.

- Це точно,  - Вадим вийняв з пакету двадцятикубовий шприц. – А давай потренуємось надавати першу допомогу?

- Це як?

- Я буду потерпілим, а ти зробиш мені непрямий масаж серця, і обов’язково - штучне дихання? – Вадим відверто сміявся.

- Не діждешся!

- Що навіть коли я справді помиратиму?

- Таким не жартують! – я насупилась. – Якщо це всі твої ідеї, то я пішла.

- Ні, стривай! – хлопець зупинив мене жестом. – Постав мені крапельницю!

- Що?! – я озирнулась. – Як ти це собі уявляєш?

- Просто, - красунчик продемонстрував свою оголену руку. – Ось голка, ось вена, ось – фельдшер. Вперед.

- Я не буду цього робити! – я зробила обережно крок назад. Одна думка, що доведеться проткнути його шкіру і звідти цвіркне кров, і мені стало не по собі.

- Настя! – в голосі Вадима прорізався метал. Навіть Альберт не говорив зі мною таким тоном. – Йди сюди!

Я похитала головою. Але всупереч тому, що все моє єство виражало протест, я зробила кілька кроків до Вадима. Він тримав в руках канюлю з яскраво зеленим винтиком.

- Оця штука, її ставляють в руку коли крапельниці роблять надто часто, - хлопець шурхотів упаковкою, мнучи в пальцях катетер з голкою. – Постав її мені.

- Ти божевільний!

- Є трохи. Тримай! – голка полетіла в мене, я машинально її спіймала, і кинула погляд на Вадимову руку. Блакитні русла вен чітко виділялись під шкірою. Поставити в такі голку не складно. Інша річ руки товстунів чи наркоманів. Сколоті вени тікають, ховаються, їх важко спіймати і не проткнути наскрізь. У товстих же людей дуже складно добиратись до вени через шар жирової тканини. – Настю,  я серйозно. Або ти впевнюєшся, що твоя компетенція нікуди не поділась, або можеш прямо зараз повертатись до свого чоловіка, я не буду тримати тебе.

- Це не чесно! – обурилась я. У Альберта в домі хазяйнує інша жінка. Мені нікуди йти! Але і тикати голкою в ні в чім не винну руку, це ж не по-людські. – Я не хочу щоб тобі було боляче.

- У мене тату на …хм.., - хлопець запнувся, явно підбираючи слова, але так і не знайшов що сказати. І мені здалось в перше за наше знайомство, Вадим був трішки збентеженим. Але він швидко поборов цю хвилинку слабкості: - Одним словом, я знаю що таке справжній біль від голки! Якимось уколом у артерію мене не налякати!

- В артерію не ставлять крапельниці! – я фиркнула. Штрикни в артерію і відтирай потім все навкруги від червоного фонтану крові.

- От бачиш, ти в цьому явно тямишся більше ніж я, - Вадим підбадьорливо поплескав по диванчику поруч з собою. – Давай вже зробимо це. І я піду палити. У мене скоро вуха попухнуть.

Я автоматично глянула на його вуха, прикриті неслухняними пасмами каштанового волосся. Недоречно пригадалось відчуття його щоки на своїй долоні. Це вже занадто.

- Джгут є?- не витримала я. Хоче щоб його потикали голкою – та на здоров’я! Зараз буду тренуватись на його руці стільки, що живого місця на ньому не залишиться!

- Тримай! – з аптечного пакету на світ витягнувся новенький джгут. Він там що пів аптеки скупив?

Я знову глянула на оголену руку. Запал зник, стало страшно. Один укол. Треба зробити всього один укол. Не буду я перетворювати Вадима на подушечку для голок. Мені його надто шкода. Зітхнула. Забрала у Вадима пакунок.

Знайшла рукавички, лейкопластир, пляшечку із спиртом і вату. Він реально купив ВСЕ! Це йому провізор в аптеці підказувала? Чи хто?

Я одягла рукавички, протерла хлопцеві руку спиртом. Пов’язала джгут вище ліктя.

- Попрацюй кулаком, - попросила його, щоб вена стала більш помітною.

- Я тільки це і роблю, скоро мозолі будуть, -  відкинувшись на спинку дивана заявив Вадим. Але слухняно став стискати і розслабляти пальці. – Особливо після того, як познайомився з тобою. Ти мене весь час динамиш.

- Я б мала розчулитись, - я уважно спостерігала за тим, як проступає блакитна жилка. – Але ми знайомі всього добу, тому очевидно, що ти не встиг стерти шкіру на долонях.

- Барбі, ти безсердечна! – пожалівся Вадим.

Я не стала відповідати. Мені треба все моє зосередження. Розірвала упаковку з внутрішньо венним катетером. До речі, ви знали, що колір канюлі вказує на розмір голки? Зазвичай у дорослих використовують рожеві  і зелені. Рідше – блакитні, бо останні більшого діаметра і відповідно ліки швидше потраплять  в кров.