18

18
Настя

У Рози Едмундівни рожева трикотажна кофтинка накинута поверх білої блузки, відмічаю про себе я, поки шкрябаю в анкеті свої дані. Та там і тих даних. Де вчилась, де працювала. Це щось на кшталт резюме, яке я нарешті передаю привітно налаштованій жінці.

- Ой, Настуню, а ви медпрацівник? Уявляєте, я теж працювала медсестрою! – радіє моїй анкеті, як цукерці тітонька. – На щастя, вчасно зрозуміла, що на нервовій роботі, як у медика, багатою і успішною не станеш. Але, я вам як колезі, відкрию всі секрети успіху! Тут, в «Поппі», цілком реально і заробити, і навіть автомобіль отримати просто так.

- Що геть просто так? – недовірливо питаю я.

- Ні, звісно за гарні показники, але я не сумніваюсь, що у вас вони будуть найкращими! Ви молода і сповнена ентузіазму, і вас просто в обов’язковому порядку має чекати успіх!

- Так в чім суть роботи? – нарешті не витримую я. Обіцянки Рози Едмундівни звісно приємні, і я якщо чесно дуже їй вдячна за таку шалену віру в мене, але ж треба вже поговорити і про обов’язки.

- Все дуже просто, - жінка поклала мою анкету. – Нам потрібний менеджер середньої ланки. Тобто. Ви будете керівником над групою з п’яти людей. Як мінімум. Якщо вдатися знайти більше – ви отримаєте постійну, зауважте, Настуню, постійну премію. От бачте, ми перейшли вже і до обговорення системи оплати праці! До речі, у вас шикарний відтінок волосся. Але я бачу, що ваш майстер дещо перестаралась і перетримала фарбу. Я теж раніше була блондинкою, тому мені чудово відомі всі ці проблеми з перепаленими кінчиками. Нагадаєте, щоб після співбесіди я вам порекомендувала просто фантастичну сироватку для волосся?

- Обов’язково, - я посміхнулась жінці. Дійсно, майстер казала, що мені не завадить підстригти кінчики волосся, але в день фарбування я поспішала додому, треба було приготувати Альберту особливу вечерю, у нас як раз була річниця знайомства, і я вирішила відкласти бюті процедури на майбутнє. .

- Хоча ні, Я можу забути, чекайте, - жінка дістала із-під столу кілька пластикових ампул. – Беріть! – і підсунула до мене ближче жовті ампули із зображенням квітів маку. – Це унікальна рецептура, на основі мінералів і вижимки дикого маку!Берете одну капсулу, і розмазуєте по волоссю після миття. Я вам гарантую, після першого ж разу ви просто не впізнаєте своє волосся!

- І скільки вони коштують? – обережно спитала я, прикидаючи скільки у мене грошей в гаманці.

- Настуню! – Роза Едмундівна образилась, картинно округливши очі. - Це подарунок! Ви просто маєте спробувати «Поппіс Міраклс», і я в знак майбутньої дружби просто хотіла з вами поділитись.

- Дякую, - мені стало ніяково за свою реакцію.

- Так от, щодо нашої роботи. Ви, мабуть, бачили цих консультантів, що продають косметику, і ми теж розповсюджуємо косметичні і медичні товари, - Роза Едмундівна кивнула на коробки. – Але бігати за клієнтом із каталогом, це минуле століття.

- І що Ви робите? – мені не вдалось приховати розчарування. Така привітна, приємна жінка, і на те вам, мереживний маркетинг!

- Ні, звісно, ми реєструємось спочатку всі як консультанти, просто це зручно для себе. Можна брати той же товар зі знижкою тридцять відсотків. Ось наприклад, «Поппіс Міраклс», які я вам подарувала, в каталозі вони коштують п’ятсот гривень п’ять штук, а я беру їх по триста п’ятдесят. Уявляєте, яка знижка? Це вигідно. Звісно, я можу собі дозволити скупити хоч і увесь каталог, але хто назве мене розумною, якщо я маючи можливість не скористаюсь знижкою?

- Так, ви праві.

- Я була простою медсестрою, як і ви, Настуню. Затримки заробітної плати, постійні чергування, я була схожа на зомбі п’ять років тому! А зараз я «золотий» директор, у мене автомобіль, і більше тисячі підлеглих.

Я з сумнівом окинула поглядом невеличкий кабінет, не помічаючи де ж ті підлеглі і той шик, про який розповідає Роза Едмундівна. Але вона продовжила:

- Невже вам би не хотілось фінансової незалежності? Щоб не жити від зарплатні до зарплатні?

Мене б зараз власне саме це і влаштувало. Від зарплатні до зарплатні. Але я обережно кивнула жіночці, починаючи розуміти, що її промова приготована раніше, і я буду дуже невдячною, якщо її не вислухаю.

- Ви пройдете навчання, я додатково попрацюю з вами, поділюсь секретам, які навіть гуру не завжди відкривають новачкам, і впевнена, через кілька років ви теж будете в статусі директора. У нас кілька рівнів. Директор, «Срібний директор» і «Золотий директор». Щоб ви розуміли, директор заробляє не менше десяти тисяч гривень в місяць, при цьому просто мотивуючи своїх підлеглих. Вони продають, а ви отримуєте прибуток!

- Дуже цікаво, - я кивнула.

- Чудово, я знала, що ми з вами порозуміємось, - Роза Едмундівна посміхнулась мені ще ширше. – Давайте я вас зареєструю консультантом. Можна ваш паспорт?

- А я не брала, - я закліпала віями, розуміючи що тільки реєстрації мені не вистачало. Але щоб згладити враження поспіхом додала. – А можна дізнатись більше про продукцію ..еее… «Поппі»?

- Авжеж! – на стіл ліг глянцевий каталог. – Це натуральні рослинні афродизіаки, Вітамінинні комплекси та елітні засоби догляду! Ось ці вітаміни, просто шикарні для жінок вашого віку. Шкіра від них просто сяє! Гляньте на мене, - пані Роза торкнулась своїм пальцем щоки. – Виглядаю на тридцять, і це все завдяки вітамінам. Здоров’я йде з середини.

- Так, ви справді чудово…

- Настуню, ви написали в анкеті, що ви заміжня, - не дали мені закінчити фразу. – Скільки років вашому чоловіку?

- Ну.. йому за сорок, - чесно відповіла я.

- Між нами дівчатами були проблеми з «цим»? Не відповідайте! По очах бачу, що були! – Роза Едмундівна швиденько загортала кольорові сторінки каталогу. – Ось! Це «Сила сонця»! Чудова річ, тільки гляньте.

Палець з бежевим нігтиком ткнувся на зображення пляшечки з незмінними маками. Біля пляшечки красувався голоторсий хлопець в трусах боксерах.

- Між нами дівчатками, - Роза Едмундівна хіхікнула. І понизила тон. – У мого чоловіка теж бували проблеми. Всього кілька крапель «Сили сонця», і він як жеребець! Та що я розповідаю, це треба спробувати самій. Ось.

І вона виклала на стіл ту саму пляшечку.

- Це теж дарунок? – здивувалась я, помітивши ціну в каталозі.

- Ну звичайно ж! – до мене по двинули ближче пляшечку. – Ви головне спробуйте. І самі переконаєтесь в якості наших продуктів.

- Дякую, - я несміливо взяла пляшечку до рук, недоречно пригадавши як мені біля одного торгового центру «дарували» парфуми, а потім вимагали за них розрахуватись.

Але Роза Едмундівна не поспішала вказувати про необхідність розрахунку. Натомість дістала ще один каталог.

- Візьміть, Настуню, подивитесь вдома, ознайомитесь з товаром, а завтра чекаю вас з паспортом для реєстрації.

Цим вона мені дала зрозуміти що наша співбесіда добігла кінця.

Я поклала подарунки до рюкзачка, і вийшла геть з кабінету «Поппі». Навряд чи сюди повернусь. Боже, а що ж я Вадиму скажу? Він же засміє мене. От халепа! Щоб позбутись його єхидства, схоже є тільки один варіант – приготувати йому вечерю. Та таку, щоб і язик проковтнув. А про те, де шукати роботу буду думати завтра. У мене ж є ще день? Є!