10

10
Вадим

Чого ці думки лізли мені в голову я не знаю, але я вперто прокручував в голові сцени, як Настя любиться зі своїм товстим лисим Альбертом. І це мене так дратувало, що хотілось повернутись в будинок через дорогу і наваляти тюхтію ще раз, тепер по справжньому, по дорослому, по чоловічому. За що? Та хоч би й за те, що посмів своїми сардельками куцими чіпати Настю.

Але і вона теж хороша, нічого не скажеш. В те, що вона могла любити таке одоробло як її чоловік я не вірив. І від того мені гірко ставало, що вона була прорахованим стервом, мисливицею за гаманцями. Настю можна було купити, як зрештою і все в цьому житті. І моє роздратування плавно перетікало в її бік. Бо я не розумів, як можна одночасно зневажати її, хотіти їй допомогти, і бажати затягнути її в ліжко.

Ні, останнє бажання якраз було зрозумілим – після того, як вона бігала перед мною майже голою, спинитись і не уявляти її спокусливі форми під собою було неможливо. Але ж її продажність, чорт її забери! Чомусь я вважав, що якщо відкриюсь їй і розповім про себе всю правду, дівчина дуже швидко змінить свою тактику поведінки відносно мене.

Зараз, коли вона вважає, що ми незаконно проникли в чужий будинок, а я такий злидень, що у мене окрім мотоцикла більше нічого і не має, вона поводиться зі мною як… як з рівним! Трішки відсторонено, трішки нахабно, трішки збентежено. І мені не кортіло її купити, хотілось добитись від Насті взаємності саме в статусі голодранця. Так, рахуйте мене збоченцем, який не шукає легких шляхів!

Може саме тому, замість того щоб йти на кухню і вихваляти Настині кулінарні здібності, які вони там не були б, як надійний спосіб здобути жіночі прихильність, я стояв на терасі і неквапливо палив. Саме тому, я почав у неї допитуватись про стосунки з чоловіком. Було цікаво, до речі, провівши ніч окремо від нього чи зламається вона і схоче зранку повернутись назад?

Але розпитуючи її одночасно не втримався, щоб не облапати. Ну такі ми вже чоловіки. Тим більше, що холодна погода – ідеальний привід притиснути лялечку до себе ближченько і не отримати смачного ляпасу у відповідь. Єдине, чого не розрахував, це що її близькість мене почне п’янити сильніше, ніж випите віскі.

Ось я просто огортав її тонку, як тростина талію руками, ніби й справді намагався захистити свою Барбі від холоду, а вже за мить пальці почали діяти окремо від команд мозку – намагатись пролізти під її неймовірно страшний светр, який мені особисто хотілось негайно стягнути з неї і спалити! У неї стільки цікавих речей, в яких, на вулиці вона б по правді кажучи, стала синьою як пуп, але це ж не виправдовує необхідність носити шерстяне страхопудло увесь час!

Неодмінно треба презентувати їй щось таке саме практичне, тільки з тонкого кашеміру, щоб воно було не тільки тепле, але і красиве. У цьому була її особливість – Настю хотілось одягати як ляльку, щоб потім милуватись нею. А потім і роздягати.

Я так задумався про те, що на ляльці б ідеально сидів би светр з відкритими плечима, що сам не помітив, як вткнувся губами дівчині вшию. Запах її волосся – ванільний, як тістечко, пробуджував бажання торкатись дівчини ще і ще, і далеко не так невинно, як я це собі дозволяв.

Лялечка зітхнула, розслабилась, відкинула голову, несвідомо відкриваючи мені доступ до своєї шиї. Здавалось її тіло і розум теж не були сьогодні владу, і мене це не аби як тішило. Так-так, якщо раніше я був розчарований легко доступністю дівчат, то зараз ледь не стрибав від радості, що саме ця лялечка прогнулась як кішечка, поклала голову мені на плече. І навіть її дихання змінилось, від того, що я цілував ніжну місцинку за вушком.

Але мене невпинно хотілось більшого, хотілось добратись до її грудей, перевірити якого кольору її соски, втягнути вершинку ротом, пестити її язиком, щоб Настя стогнала від задоволення і вимолювала продовження.

Ха! Вона грубо обірвала мої фантазії, почавши пручатись, і рішуче заявивши «Я не хочу!». Ну звісно, її небажання було награним. Як може бути інакше, я ж щойно відчував вогонь бажання в її крові, але вочевидь дівчина порахувала, що я не достойний її. Ну і не хай, так навіть цікавіше.

Відпускаю лялечку, дістаю цигарки, треба трішки охолонути, бо мій «дружок» здається готовий порвати джинси. Йому дурному не поясниш, що нас динамлять. Але від того, тільки додається азарту. Давно забуте відчуття, від якого хочеться по дурному тягнути губи у посмішці.

- Іди на кухню, я зараз прийду, - відвертаюсь від Насті, вона тікає від мене, але з її відступом надворі стає пусто і ніби холодніше. І стояти з цигаркою вже не цікаво. Тому плентаюсь слідком, в тепло будинку.

Я справді знайшов в підвальному приміщенні регулятор опалення та додав тепла в батареї. Легенди легендами, а ночувати в холоді я не збираюсь. Тим більше, що якщо стане достатньо спекотно, то існує ймовірність, що лялечка позбудеться свого жахливого шерстяного панцира.

- Ммм, - ніс уловлює апетитні запахи. І я навіть забуваюсь на мить про свої бажання побачити Настю знову в одній білизні, а може і без такої. Цікаво, вона вже зняла з себе те чорне мереживо? Чи я матиму можливість зняти його з неї особисто?

Але зараз мене цікавить геть не це, а якась сіра маса в сковорідці, що булькає і розповсюджує навколо себе невиправдано прекрасні аромати тушкованого м’яса. Але ж вигляд! От тепер думай, що воно смачне, так, як пахне, чи неїстівне, так, як виглядає.

Теж мені загадка – чи уміє Настя готувати? Чи хто б їх там в притулку вчив? Я чув цілу купу історій про те, що випускники дитячих будинків не те що ніж тримати в руках не вміють, але і віника не знають з якого боку брати, і чаю собі зварити не спроможні. Уроки з домоводства у них не проводяться, а живуть вони на всьому готовому.

- Тут немає томатів, - розводить руками Настя, пересипаючи варево зі сковорідки в тарілки. – І хліб я не знайшла. Навіть не знаю, як їсти таке рагу без хліба…

- Значить це рагу? – я беру ложку і сміливо зачерпую зі свої тарілки. Засовую вміст ложки до рота, і таки мушу визнати, що готувати моя гостя уміє.

Це приємний бонус. Я з задоволенням витьопав свою порцію, Настя до речі не відставала. От би в житті не подумав, що у неї відсутні дівчачі обмеження. Скільки знав жінок, тільки й чув: те не їм, це мені не можна, це не корисно, а в цьому купа калорій. А лялечка наминає рагу, без всілякого марнославства і лицемірства. І, чорт забирай, мені приємно спостерігати за тим, як вона їсть. А може вона така худа, бо її чоловік морив її голодом? От і ще один привід начистити Альберту пику.

Нарешті наші тарілки спорожніли.

- Дякую, - я справді задоволений. Лялечка мене дивує знову тим, що підхоплює тарілки, і швиденько їх миє.

Я тим часом знову наливаю собі віскі. І дівчині теж за одно. В мій підступний план входить трішки споїти її. Щоб вона відпустила контроль.

- Слухай, облиш, - я перехоплюю її руки, коли вона починає протирати і так блискучу плиту.

- Завтра відмивати це все буде в рази складніше! – не погоджується Настя, і доводить свою справу до кінця. Мені залишається тільки спостерігати як її ручки справно пурхають над хромовими поверхнями, ліквідуючи наслідки свого господарювання на кухні. – Я склала сміття в окремий пакет, треба буде завтра не забути його викинути, щоб не залишати слідів.

- Якби я був бандитом, обов’язково б узяв тебе у свою банду, - сміюсь я з дівчини. – Замітати сліди злочинів!