6

6

Вадим

Навіжена нерозумна баба, від якої мені треба було б триматись по далі, так думав про себе я, піднімаючись слідком за лялькою на другий поверх. І ні, я ніскільки не жалкував, що з’їздив її чоловікові по пиці. Я б йому ще зверху додав, його поведінка була мерзенною, і він заслуговував прочухана. Але побоявся налякати Барбі,

Та і друга дівчина, що цілком очікувано витріщалась на мене, забувши з якою метою заявилась в чужий дім, теж би не зраділа, якби її коханцю зламали щелепу. Тому я обмежився легким тичком, а не повноцінним хуком.

Після такого геройства очікував від Насті якоїсь вдячності. Ні, ну а що? Я виявився кмітливим, підігрував їй, не видав її перед чоловіком. Можна ж було б хоч просте «дякую» сказати? Але ніяк не обвинувачувати мене в усіх своїх проблемах. Точно хвора на всю голову.

Чого тоді питається пішов за нею? У Насті був такий вигляд, ніби все її життя втратило сенс. Я вже бачив цей спустошений вигляд, пустий погляд, направлений в середину людини. Так ніби їй більше нічого втрачати. І немає за що боротись. Чесно, я не на жарт за неї перелякався. Ану, як я зараз піду, залишу її в такому стані, а вона підніметься у спальню і наковтається там пігулок? Чи вени поріже. Після того, що їй тут влаштував чоловік можна було очікувати, що завгодно, я вже сумнівався в рівні адекватності цієї жінки.

І так я вже активно втрутився в її життя, то ні за що собі б не пробачив, якби облишив все як є, і пішов геть, не переконавшись, що вона не збирається накласти на себе руки.

В коридорі було темно, але прямокутник світла з дверей безпомилково вказував в якій кімнаті перебуває блондинка. Обережно підійшов туди, і з подивом знайшов її навколішках перед ліжком. Закутана, як древній римлянин в тогу, в покривало з ліжка – на переодягання вона явно час не витрачала. Всюди розкиданий одяг, на самому порозі валяється рожевий звабливий халатик…

Дівчина дивувала мене все більше і більше.

- Ти вирішила зайнятись прибиранням такому вигляді? – спробував подратувати її я. Цікаво навіть стало, чи буде огризатись, чи вже здулась у своєму запалі. Але ні, накинулась на мене зі сміховинними обвинуваченнями. Я ще не вирішив, обурюватись мені чи пропустити їх мимо вух. Зараз, мабуть, головне дати ляльці виговоритись, випустити пару.

– Мені, щоб ти зрозумів, нікуди йти! Ось! – дівчина на останніх словах вже кричала. І така вона була зворушлива – зла і засмучена одночасно, що я відчув потребу її захистити. Так, вона своєю тендітністю і якоюсь недолугістю пробуджувала у мене дивні почуття, щось шляхетно-героїчне.

- Можеш пожити у мене, - я ляпнув пропозицію раніше, ніж навіть обдумав її.

- Пха, в гаражі, чи де? – пихато запитала вона. Ні, здається помилився, нічого героїчного я не відчуваю, тільки бажання придушити дівку. Я ж не до всіх з такими пропозиціями між іншим пристаю, до неї першої, а вона ще й глузувати бажає.

- В будинку через дорогу, - тицьнув пальцем в бік темного контуру вікна.

- І це називається «у тебе»? – лялька розвернулась знову до мене, несмішливо кривлячи губи. – Ти взагалі уявляєш скільки той будинок коштує? В житті не повірю, що у тебе є стільки грошей! Я тобі не якась дурненька, щоб задурювати мені голову і пил в очі пускати! Тому, красунчику, цього разу мимо.

Знову розвернулась і полізла під ліжко діставати брудну рожеву валізу на коліщатах. А я стояв охренівший від її висновків про мою персону.

- А що ти скажеш про це? – дістав з кишені штанів два ключі на кілечку без брелока. – Це від вхідних дверей!

- Серйозно? – Настя вже встигла змести однією зі своїх кофтинок пил з блискучого боку валізи, і відкрила її. – Ти когось пограбував?

- Нікого я не грабував, - покрутив кільце з ключами на пальці. Зітхнув. Вперта дівка. – Але якщо ти вважаєш, що краще ночувати з бомжами на вокзалі, то не буду тебе вмовляти. Або ще можеш попросити свого чоловіка не виганяти тебе. Вочевидь ти це і збиралась робити?

Розвернувся і пішов геть. Цікаво, що вона обере? Невже помилився в ній, і дурості в її голові не так багато, як здається на перший погляд?

- Вадим! – Настя наздогнала мене біля сходів. Плюшеве покривало сповзло з плечей, чорне мереживо лежало на тонких ключицях як павутиння. Хотілось погладити випираючі кістки, торкнутись до золотистої шкіри, щоб переконатись що вона на дотик ніжна, як персик. – Те що ти пропонуєш протизаконно! Це проникнення в чуже житло.

- В цьому вся сіль, - я не втримався, притягнув ляльку до себе відчувши що вона тремтить у своєму імпровізованому одязі. Дівчина напружилась як струна, вперла тонкі долоні мені в груди, щоб звільнитись. Я б міг здолати її опір одним рухом, але натомість послабив хватку. Але не зміг втриматись від того, щоб не нахились до її шиї, втягнути носом карколомний запах ванілі і шоколаду. – Невже небезпека не збуджує тебе?

- Псих! – якось не дуже впевнено відповіла Настя. – До всього ще в каталажку мені загриміти не вистачало! Уяви, що буде, якщо власник застане нас в будинку.

- Та не застане! – я торкнувся губами її щоки. Ледь відчутно. Мені було мало. Хотілось накинутись на неї, як на вишукані ласощі. Але я тільки самовдоволено відмітив як вкривається мурашками її шкіра на шиї. Між нами однозначно була хімія. Зашепотів Насті на вухо пояснення: – Моя сестра працює у салоні краси, власник якого і купив цей будинок. Він поїхав з міста, тому нам ніхто не завадить.

Настя розслабилась в моїх руках, зітхнула. Варто було їй повернути голову, щоб дивитись мені в очі, як наші губи опинились в міліметровій відстані. Здавалось, ще мить і гормони зроблять все за нас. Я так точно хотів відчути смак її поцілунку. Але бамкання годиннику внизу сполохало дівчину. Вона випросталась з моїх обіймів, закліпала довгими віями, наче планувала злетіти.

- Тільки одну справу зроблю і ходімо! – хижо розтягнувши губи в посмішці кивнула мені лялечка. – Забери мою валізу.

- Сподіваюсь, ти маєш на увазі свої плани вдягнутись?

- Ага і це теж!