4

4

Настя

Не знаю, де я знаходжу в собі душевні сили стійко приймати удари долі і навіть зухвало відповідати Альберту. Він прийшов разом з якоюсь дівчиною, здається Поліною, що чимось навіть схожа на мене. Мені її дещо шкода – чергова дурепа, якій Альберт задурив голову.

- Як ти могла, Настю? – волає мій чоловік, поки його пасія загальмовано переводить погляд то з мене то на нього. Боже, невже це його пацієнтка, і він прописав їй якісь сильні транквілізатори? Це вже підсудна справа! Та ні, схоже дівчинка просто від природи тугодум, бо нарешті її погляд зупиняється на Вадимові, про якого я вже встигла в запалі забути, і вона видає:

- Любчику, Альбертику, можна ж знайти компроміс!- її захоплення Вадимом проливається бальзамом па моє серце. Як і те, що сам Вадим не поспішає викривати мою брехню. Навпаки, його велика тепла долоня погладжує мою спину, надаючи впевненості. Альберт теж помічає очевидні речі – на фоні Вадима він виглядає не дуже привабливо.

- Який компроміс може бути, коли в моєму домі зрада? – раненим звіром ричить Альберт.

Мій чоловік розуміє, що програє по всіх статтях моєму коханцю. Альберту за сорок, він втратив форму і волосся теж помалу втрачає. І коли я казала про стимулятори – не перебільшувала. Десь якимось краєм розуму мені навіть спадала думка, що він бігає за спідницями, бо не здатний визнати свої чоловічі проблеми. Але від того, що я придумувала йому різні виправдання він не ставав меншим мудаком, чи не так?

Можливо сьогоднішній день стане йому нарешті гарним уроком, і Альберт збавить обороти.

- Ну яка зрада, зайчику, - улесливо питаю я в Альберта, і він сіпається, немов від удару. – Ти побажав учора мати цей проклятий секс в трьох, я його для тебе організувала. Зауваж, при розкладі два чоловіки і одна жінка тобі не доведеться спостерігати! Ти зможеш бути активним учасником процесу! Я ж для тебе стараюсь!

- Ти хочеш щоб при мені тебе чпокав інший чоловік, як якусь хвойду? – ой ну треба ж які подвійні стандарти, його обурює те, що ледь сам не змусив робити мене!

- А ти б хотів, щоб він чпокнув тебе? - обережно питаюсь у чоловіка. Може це і перебір, але роль треба догравати до кінця.

- Ти не казала що треба буде це робити! – обурюється за моєю спиною Вадим. – Ти стверджувала, що Альберт натурал!

- Я і є натурал, придурку! – з червоного Альберт став фіолетовим. А що як я перестаралась і у нього зараз інсульт трапиться? Та ні, бачу, що мій чоловік не збирається падати непритомним. Махає руками перед моїм обличчям, звертаючись до Вадима: – Геть вже з мого дому! А з тобою, шльондро зараз поговоримо! Годі з мене цього цирку! Як давно ви з ним знюхались? Це ж його мотоцикл стоїть у нас під вікнами? Я його бачу тут вже тиждень чи два! То це стільки ти мені роги наставляєш? Розважаєшся, поки я працюю?

- Тобі значить можна, а мені ні? – огризаюсь я, ошелешена цими несправедливими обвинуваченнями. Ще й Вадим обережно відпускає мене, і намагається засунути собі за спину. Невже і правда зараз втече? Я б на його місці так і зробила – навіть соромно на мить перед хлопцем стає, але злий і розчарований погляд мого чоловіка миттю відбиває охоту відчувати жаль перед малознайомим хлопцем. Тут би з своїми проблемами розібратись.

- Ти дешева хвойда! – Альберт не кричить вже. Здається йому вдалось опанувати себе, подолати перший шок, і тепер він розмовляє зі мною своїм звичним повчально-звинувачувальним тоном. - Анастасія, це переходить всі межі і кордони допустимого. Я витягнув тебе з бруду і злиднів, але бачу, що всі мої старання зробити з тебе людину виявились марними. Ти дешевка. Розпусна, тупа і незграбна. Шльондра, як і твоя мати.

Його слова жалять як укуси ос.

- Гей, нешановний, мені тут обіцяли сеанс відпадного сексу, а не сет по приниженню, - незадоволено бурчить біля мене Вадим, і йому таки вдається стати так, щоб я визирала з-за його спини. – Тебе не вчили, що з жінкою так не розмовляють?

- З жінкою може і не говорять, а от з повіями, на кшталт цієї цілком можна! – Альбер огризається, а Вадим… Вадим діє швидко. Альберту прилітає в ніс потужний хук з права. Мій чоловік не втримується на ногах від удару і падає на підлогу, затуляючи долонею ніс. Крізь пальці сочиться кров. Поліна ойкає, але продовжує пожирати поглядом мого «коханця».

- Вибачайся! – гнівно вимагає Вадим. Ну от хто просив його втручатись? Я вже відчуваю як від страху в середині все перевертається. Бо навіть не уявляю, на що здатний ображений Альберт. Одна справа трішки позлити його, я навіть внутрішньо була готова до його моралей і образ, я до них звикла. І зовсім інше – розквасити чоловікові ніс. Це вже серйозні неприємності Вадиму, в які я його втягнула.

- Покидьок! – Альберт затискає носа, обдаровуючи Вадима злобним поглядом.

- Вибачайся! – Вадим хапає Альберта за лацкани піджака, струшує, як мішок з непотребом.

- Не треба! – намагаюсь відтягнути хлопця від мого чоловіка. Все більше совісно, що в свої неприємності втягнула ні в чім не винного Вадима. І навіть дивовижне відчуття, що нарешті за мене хтось вступився, тьмяніє на фоні страху, що я відчуваю за байкера.

- Так! Я зараз піду, - Альберт з зусиллям відриває від себе Вадимові пальці. – І повернусь за годину. Щоб через годину, ні тебе, - він тикає пальцем в мого «коханця», - ні тебе, - палець цілиться в мене, - й духу вашого, щоб не було в моєму домі!

На останній фразі витримка таки його зраджує, і голос дає півня, зриваючись на фальцет. Альберт вихоплює хустку, затискає нею носа, з якого з’явилось кілька крапель крові, але чоловік картинно перебільшує травму, вочевидь ударив його Вадим не сильно. Навіть не дивно, що він уміє розраховувати силу.

- Альберте! – пробую я його зупинити.

- Забирайся з своїм коханцем, шльондра! Я подаю на розлучення! – кидає через плече Альберт, хапає Поліну під руку, і грюкає дверима.

Я знову не втримуюсь на підборах, нога підвертається, гомілку прошиває болем. З пересердя знімаю проклятий капець і кидаю ним Альберту в слід. Пластиковий черевик гупає по зачинених дверях і безсило ковзає на підлогу. Від болю і розпачу на очі навертаються сльози.

- Ти як? - помітивши мій стан питає Вадим.

- Це ти в усьому винен! – огризаюсь я до нього. О так, якби він не намагався гратись в героя, захищаючи мою честь, я б зараз не опинилась на межі розлучення.

- Що?

- Навіщо ти його бив?! – як же він мене дратує, цей красунчик, який думає, що йому все можна. Я зла на Альберта і на себе, але під рукою є тільки Вадим, він і отримує всю дозу мого роздратування.

- То тобі подобається коли тебе ображають? Це у вас такі ігри? Ну вибач, що завадив, попереджувати треба було! – Вадим мене дратує все більше і більше. – А краще взагалі розбиратись між собою, без втручання чужих людей!

- Багато ти знаєш! – я сіла на нижню сходинку. Голова йшла обертом, ще й цей … лицар доріг, який вважає що знає про стосунки більше від інших. Хотілось розплакатись, та не перед ним же сльози лити!