Розділ 13

— Так, поїхали, — не можу їй відмовити.
Ми сідаємо в авто і воно їде вперед, ховаючись у вогнях нічного міста. Ліза згадує прекрасні моменти проведені разом і мені здається, що вона намагається викликати у мене ностальгію. Зупиняюся біля її під'їзду. Не вимикаю двигун, терпляче чекаю, коли вона покине салон. Дівчина грайливо облизує губи:
— Зайдеш до мене на чай?
Її пропозиція здається надто спокусливою. Вчасно згадую про Лесю. Якщо я вимагаю вірності від неї, то, мабуть, і сам повинен її зберігати. Я хитаю головою:
— Не сьогодні.
— Але чому? Дем’яне, як ти так з легкістю можеш забути все, що було між нами? Я тебе кохаю. Чуєш? Навіть попри образу та біль — кохаю. Ти зустрічався зі мною два роки, проте жодного разу не заговорив про одруження, а з якоюсь шваброю швидко одружився. Я навіть змирилася з тим, що вона вагітна, — Ліза бере мою руку у свою долоню, — ти завдав мені надто багато болю, але моє серце досі належить тобі.
Я почуваюся покидьком. Тільки тепер усвідомлюю, що дарма так довго тягнув з цими стосунками. З Лізою зручно, проте коли розлучуся, то одружуватися з нею не збираюся. Безперечно якісь почуття до неї є, але їх замало для одруження. Я забираю свою руку та важко видихаю:
— Лізо, ти вродлива чудова дівчина і заслуговуєш на того, хто кохатиме тебе всім серцем. На жаль, я одружився і не знаю, коли розлучуся. Не хочу, щоб ти витрачала свій час на чекання. Ти обов’язково станеш щасливою, але не зі мною.
— Що ти таке кажеш? Ти сам себе чуєш? — в її очах з’явилися сльози, — ти теж кохаєш мене, інакше б не приїхав до мене у свою першу шлюбну ніч. Ти б залишився з дружиною.
Не приїхав би, якби не перебрав з алкоголем і Леся мені не відмовила. Я опускаю головою й намагаюся не дивитися на дівчину:
— Я винен, що тоді прийшов до тебе і дав хибні надії.
— Але ми домовилися, що й далі зустрічатимемося, а після твого одруження розлучимося. Що змінилося?
Я й сам не знаю, що змінилося. Дні без Лізи для мене виявилися ковтком свіжого повітря. Нехай я не став зразковим сім’янином, але відчуваю певну відповідальність за Лесю. Знаходжу більш-менш пристойну відповідь й озвучую її:
— Я просто не знаю, коли зможу розлучитися. З мого боку несправедливо змушувати тебе чекати.
Ліза поспішно витирає сльози:
— Це нічого. Я ж не вимагаю розлучення зараз. Я почекаю.
Вона виходить з авто. Ніби не чує моїх слів, робить власні висновки. Прямує до під'їзду та заходить у будинок. Я їду додому. Почуття провини скородить душу. Я намагаюся чинити правильно, але це виявилося важче, ніж я думав. Додому приїжджаю пізно. Світло вимкнуте у всіх вікнах. Дивлюся на годинник та присвистую. Не думав, що ця вечеря затягнулася до ночі. Йду до будинку. Вмикаю світло у холі та здригаюся. На порозі вітальні стоїть моя мама та, склавши долоні на ліктях, дивиться на мене з-під насуплених брів. Я роззуваюся:
— Мамо! Що ти тут робиш у темряві?
— Тебе чекаю. Ти забув, що вдома у тебе є дружина. Заходь, поговоримо.
Впевненим кроком вона прямує до вітальні. Неохоче слідую за нею й готую до порції моральності. Сідаю на диван. Мама стоїть біля вікна та різко розвертається до мене. В її очах я бачу сльози:
— За що ти так з Лесею? Ви нещодавно одружилися і замість того, щоб проводити час з дружиною, ти вештаєшся незрозуміло де. Не потрібно вдавати, що все добре. Я все бачу та розумію. У вас навіть окремі кімнати. Ти її не кохаєш. Одружився лише заради спадку батька. А якби не він, то ти б залишив Лесю саму з дитиною на руках?
— Ні, все не так, — розумію, яким я здаюся покидьком, — я не знав, що Леся вагітна. Коли дізнався, то одразу одружився. Ситуація зі спадком — лише збіг подій.
— Леся гарна людина і я не дозволю тобі її ображати. Я пережила біль від зради. Не хочу, щоб це саме відчувала Леся. Ти взяв її за дружину і як мінімум маєш її поважати. От де ти був?
— На важливій зустрічі з роботи, — брешу і не червонію. Проте мама й за кілометр відчуває обман:
— Настільки важливій, що не зміг знайти й хвилинки, щоб зателефонувати дружині? Знаючи, що вона вагітна, підвернула ногу та сама у будинку?
Сьогодні я часто думав про Лесю. Кілька разів стримував себе, щоб не телефонувати їй. Гнівався на неї через Степана. Між ними явно флірт. Звісно, вона має право на особисте життя, проте нехай влаштовує його після розлучення. Поспішно виправдовуюся:
– Я закрутився. Як вона, до речі?
— От зайдеш до неї у спальню і поцікавишся. Я допомогла їй піднятися по сходах. Я не хочу втручатися у твоє життя, але дам пораду. Леся — найкраща дівчина з усіх, кого я знаю. Ти будеш повним бовдуром, якщо втратиш її. Вона вагітна, у вас сім’я, Леся народить тобі дитину, а ти цього не цінуєш і готовий проміняти все заради кількох хвилин насолоди з шалавою?
— Мамо, я не був з жінкою, — говорю впевнено.
Навіть не знав, що мама встигла полюбити Лесю. Звісно, з її боку все саме так і здається, але мама не знає про мою угоду з Лесею. Моя дружина точно на мене не ображається і їй байдуже, де я був. Мама розводить руками:
— Робочі зустрічі не тривають до одинадцятої ночі. Можеш мені не брехати. Я молюся, щоб Леся повірила тобі. Молода і недосвідчена, може у тебе вийде її переконати, але я такі речі добре відчуваю. Твоє життя у твоїх руках. Якщо втратиш Лесю і дитину, то зробиш найбільшу помилку у житті. Йди, вибачся перед нею. Це найменше, що ти можеш зробити.
Підходжу до матері та цілую у щічку:
— Дякую, мам!
Прямую на другий поверх. Знаю, мама хвилюється за мене. Вона — найрідніша людина у світі й тільки їй я не байдужий. Тихо заходжу до спальні Лесі. Сам не розумію, чи хочу, щоб вона не спала. Мені вистачить на сьогодні розмов, наповнених докором. Леся лежить на ліжку, накрита ковдрою. У кімнаті горить світильник із зірками на стелі. Я підходжу до ліжка та сідаю на нього. Дівчина не реагує і здається спить. Її червонясте волосся розсипалося на подушці, зелені сапфіри заховані під довгими віями, а пухкі вуста привідкриті. Вродлива, добре, щира і не моя. Таких дівчат як Леся й справді мало. Той бовдур, з яким вона зустрічалася, справжній ідіот, якщо залишив її вагітною. Усвідомлюю, що вона мені подобається. От дожився, мені подобається власна дружина. Підсуваю ковдру до грудей та накриваю її краще. Підводжуся, виходжу з кімнати. Прямую до себе й мрію тільки про холодний душ.