Розділ 12

Виходжу на вулицю та їду до офісу. До вечора вирішую справи зі Степаном. Він з Лесею добре попрацював. Затверджую варіанти. Він виходить у двері й прощається. Дивлюся на годинник та бачу, що робочий день закінчився. Вирішую завершувати й теж їхати додому. До Лесі. Цікаво, як вона там? Рука тягнеться до телефону, проте я вчасно себе смикнув. Мені не варто зближуватися з нею, я й так надто часто думаю про неї. Несподівано двері відчиняються і до кабінету заходить Ліза.

Мені зовсім не хочеться її бачити. Ми наче припинили всі стосунки, але я прийшов до неї у свою першу шлюбну ніч й все зіпсував. Мабуть, тепер вона наївно гадає, що між нами щось є. Дівчина широко всміхається та підходить до мене:

— Ось де моє борсунятко! Так і знала, що знайду тебе тут.

— Привіт! — видавлюю з себе натягнуту посмішку, — не чекав тебе побачити.

— Я до тебе у справі.

Мимоволі напружуюся. Цікаво, які у Лізи можуть бути справи. Вона нахиляється та цілує спочатку в одну щоку, а потім в іншу. Я навіть не встигаю відреагувати. Сідає навпроти й мені в очі впадає глибоке декольте її сукні, яке не залишає місця для фантазій. Дівчина грайливо відкидає світле волосся, цими рухами ще більше приковує увагу.

— У моєї подруги в неділю День народження. Вона не встигла забронювати ресторан. У тебе не знайдеться місця в одному з твоїх закладів?

— Лізо, ти ж знаєш, що ресторанами керує Євген.

— Так, але невже ти не можеш посприяти? — вона злегка нахиляється вперед, наче навмисно демонструє свої принади.

Я відводжу погляд та беру телефон. Зрештою, ми з Лізою два роки зустрічалися, не можу відмовити їй у проханні. Телефоную старшому адміністратору та прошу знайти місце для святкування. Уточнюю кількість гостей і за три хвилини Уляна вписує Лізу в один з ресторанів. Я завершую розмову. Дівчина широко всміхається:

— Дякую! На тебе завжди можна покластися. Здається, я заборгувала тобі вечерю. Повечеряємо разом?

Її пропозиція мені не подобається. Не хочу давати їй марні надії на спільне майбутнє. Я поправляю годинник на руці й навіть не дивлюся на дівчину:

— На жаль, я одружений. Сподіваюся ти не забула.

— Звісно не забула. Це тут до чого? — Ліза вдає ображену, — це проста вечеря, яка ні до чого не зобов’язує.

Я стискаю руку в кулак. У животі панує пустеля, а повечеряти мені й справді не завадить. Можливо Ліза відволіче від думок про Лесю, яка попри мою заборону фліртує зі Степаном. Мабуть, вона після нашого розлучення буде з ним, а я…, а я обіцяв Лізі повернутися до неї. От тільки тепер чомусь така перспектива не радує. Сам не розумію в яку мить погоджуюся. Ми виходимо з кабінету й прямуємо до автомобіля. Їдемо до ресторану. Ліза веде безтурботні балачки. Здається легкою та безжурною.

У ресторані робимо замовлення. Ліза продовжує говорити, а я думаю як там Леся. Хвора, сама, сидить у чотирьох стінах. Згадую зухвале обличчя Степана та відганяю від себе небажані думки. Ліза помічає мою задуманість:

— Ти якийсь сумний. Щось сталося? — торкається пальчиком моєї руки й грайливо виводить невидимий візерунок. Висмикую руку та поправляю піджак:

— Леся сьогодні впала. У неї розтягнення зв’язок. Хвилююся, щоб з нічого не трапилося з дитиною.

При згадці про дружину, Ліза невдоволено морщиться:

— Якщо вона нормально почувається, то все добре.

Я не знаю, як почувається Леся. Досі їй не зателефонував. Злість прокочується венами. Я не повинен їй телефонувати. І турбуватися про неї теж. Через кілька місяців ми розійдемося у різні сторони. Помічаю, що Ліза мене дратує. Все у ній здається не те. Надто фривольна, очі не сяють зеленими смарагдами, і волосся не червоне. Розумію, що замість неї бажаю бачити Лесю. Ця дівчина для мене загадка. Згадую милі рум'янці на щоках, котрі виникають, коли вона соромиться й мимоволі посміхаюся. Нам приносять вечерю.

Чим більше я проводжу часу з Лізою, тим краще розумію, що у нас дуже мало спільних інтересів. Звісно, вона мені не байдужа, але і не приваблює як на початку розвитку стосунків. Я просто до неї звик. Якби це негарно не звучало, але вона зручна дівчина. Прийняла мене до себе, навіть коли я їй буцімто зрадив та одружився з іншою. Ми закінчуємо вечерю і я розраховуюся. Ліза виходить з вбиральні з широкою посмішкою на обличчі:

— Відвезеш мене додому?

Ненавиджу себе за те, що насправді я зробив. Досі не знаю, як так вийшло, що я опинився у ліжку з Лізою. Після того ніяк не наважуюся припинити стосунки з дівчиною. Вона час від часу телефонує та пише. Я відповідаю холодно й уникаю зустрічей з нею. Не хочеться її ображати. Несу свою дружину на кухню та саджаю Лесю на стілець. На плиті бачу їжу та набираю у тарілку. Судячи з усього готувала моя мама. До нас тричі на тиждень приходить прибиральниця, але вона не готує. Зазвичай ми або готуємо самі, або купляємо готову їжу в ресторані. Тепер ще й Леся інколи готує. До речі, доволі смачно. Підігріваю у мікрохвильовці та ставлю тарілку на стіл. Вона підпирає рукою обличчя та мрійливо дивиться на мене:

— Ніколи не думала, що мій бос даватиме мені обід.

— Я теж не думав, що робитиму таке для підлеглої.

Вона бере виделку у руку:

— Приєднаєшся?

Я дивлюся на годинник і розумію, що не встигаю. Махаю головою:

— На жаль, ні. Я запізнюся на зустріч зі Степаном.

— Не думаю, що ти надто перейматимешся цим. Мені здалося, ти його недолюблюєш.

Звісно недолюблюю. Він же фліртує з моєю дружиною. Нехай і фіктивною, але поводитися так не можна. Я хитаю головою:

— Це не має значення. Він чудовий спеціаліст і спізнюватися не варто. Бережи себе!