Розділ 9

Леся
Виходжу з авто та дивлюся на свій новий дім. Двоповерховий будинок Дем’яна вражає розмірами. Це ж скільки прибирати доведеться. А опалення? Судячи з усього, взимку Сташенко викладає пристойну суму за опалення. Великі панорамні вікна мені подобаються, проте доведеться виділити багато часу на їхнє миття. Згадую, що я тимчасова дружина і розумію, що турбуюся геть не про те. Дем’ян стає біля мене та невпевнено мямлить:
— Забув тобі сказати. Я живу не один. Зі мною живе моя мама. Сподіваюся ви поладнаєте.
Валентина Сергіївна мені подобається. На відміну від зарозумілої Тетяни, у неї добрі очі. З будинку виходять мої батьки і я завмираю на місці від несподіванки. Дем’ян пояснює:
— Ми вирішили, що вони заночують у нас, а не у готелі.
Я важко ковтаю. Гадала, батьки поїхали додому і у мене вийде уникнути незручних запитань. Сташенко бере мене за руку та веде до будинку:
— Доброго ранку! Як спалося? — Дем’ян сама люб’язність та зразковий зять. мати всміхається:
— Добре, щоправда, я не чекала, що будинок такий великий.
Ми йдемо снідати. Обідом приїжджають Сташенки й навіть Тетяна. Святкування весілля продовжується, а мені незручно від цього фарсу. Батько мене приб’є, якщо дізнається, що це все не насправді. Сташенки вирішують залишитися на ніч і їм виділяють гостьові покої.
Дем’ян веде мене на другий поверх. Ми заходимо у світлу простору спальню з широким ліжком. Навпроти — велика плазма та вхід до окремої ванної кімнати. Через панорамні вікна є вихід на балкон. Ще одні двері ведуть у гардеробну, де знаходяться мої валізи. Щоправда, на вішаках не бачу місця для моїх речей. Дем’ян винувато опускає голову:
— Сьогодні нам доведеться спати разом. Не хочу, щоб батько щось запідозрив. Проте не хвилюйся, я не розпускатиму рук. Мені й досі соромно за свою вчорашню поведінку.
Згадую його поцілунки й тіло вкриє жаром. Мушу визнати, мені подобається цей чоловік. Розум заповнює дурман від спекотних дотиків, обіймів, поцілунків. Але, на жаль, я не цікавлю Сташенка як справжня дружина. Вчора хотілося піддатися почуттям та кинутися у вир пристрасті. Проте це було б падіння у глибоку прірву. Для Дем’яна це лише розвага, яка нічого не означає. Я б залишилася з розбитим серцем, яке ще не зцілилося від попереднього удару. Якщо хочу вберегти себе від болю, то маю триматися від Сташенка якомога далі. Йду до валізи та вибираю звідти нічну сорочку. Простора, з натуральної тканини, дуже зручна для спання. Не показує зайвого і я у ній виглядаю пристойно. Йду до ванни й швидко приймаю душ.
Одягнувшись, заходжу до спальні. Дем’ян з пультом у руках лежить на ліжку та дивиться телевізор. Мій погляд зачіпається за оголені мускулисті груди та рельєфні руки. Схоже, Дем’ян відвідує спортзал. Я подумки хникаю. Ну чому він такий вродливий? Я обіцяла собі не думати про чоловіків, а натомість не можу викинути з голови Дем’яна. Він помічає мене і якось дивно дивиться. Божечки! як соромно! Сподіваюся він не помітив мого хтивого погляду. Поспішно опускаю голову, наче знайшла щось цікаве на підлозі. Він підводиться з ліжка. Сині шорти сягають колін. Жбурляє пульт на ліжко:
— Я забіжу до ванної на кілька хвилин і ляжемо спати.
Киваю та стаю вбік, пропускаючи чоловіка. Він проходить повз і я прямую до ліжка. Розміщуюся на краєчку. Все-таки мені пощастило з Дем’яном. Прихистив, одружився, визнав дитину й створив ілюзію справжньої сім’ї. Коли чоловік повертається, я прикидаюся сплячою. Не хочу зайвий раз бентежитися від його оголеності. Сташенко вимикає телевізор й лягає поруч. Чую його важке дихання. Кілька хвилин він щось дивиться у телефоні, а потім сідає на ліжко.
На собі відчуваю його погляд. Світло від екрана телефону дозволяє йому бачити все. Він тягнеться до мене, а моє серце вистрибує з грудей. Невже поцілує? Обнімить? Що мені робити? Як не втратити контроль та зберегти холодне мислення?
Дем’ян бере ковдру та поправляє на мені. Вмощується поруч, вимикає телефон. Дурепа! Розмріялася про Сташенка. Я йому не потрібна. Вкотре обіцяю собі не думати про цього чоловіка та засинаю.
Прокидаюся від активних ударів маляти у живіт. Дошкуляє голод і я миттю розумію причину такої активності. Розплющую очі й розумію, що знаходжуся надто близько до Дем’яна. Його погляд прикутий до мого живота. Помітивши, що я не сплю, вказує пальцем на живіт:
— Твій живіт. Він…, він рухається, — чоловік каже так, ніби спостерігає щось надприродне. Я всміхаюся:
— То рухається дитина. Хочеш привітатися?

Не чекаючи відповіді, беру його долоню та кладу собі на живіт. Маля активно відгукується. Штовхається у різні боки та вимагає їсти. Відпускаю руку чоловіка, проте він не забирає її. Повільно проводить долонею, злегка погладжуючи:
— Він вирішив там боксом зайнятися?
— Напевно, — всміхаюся, — це він просить їсти.
— Їсти? Чому ти не кажеш, що голодна? Ходімо на кухню, там залишилося повно їжі від святкування.
Дем’ян підіймається і мій погляд знову наштовхується на оголені груди чоловіка. Я опускаю голову:
— Одягнуся і прийду. Не личить мені у такому вигляді розгулювати будинком. Ще твій батько побачить.
— Нічого страшного, всі цікаві місця надійно приховує нічна сорочка, — від таких слів мої щоки спалахують вогнем. Чоловік миттю виправдовується, — тобто, звісно, одягнися. Я буду на кухні, пошукаю щось їстівне.
Дем’ян виходить за двері. Я кладу долоню на живіт, де й досі відчуваю його дотик. Приємне відчуття, коли хтось злегка погладжує живіт. І малюку, судячи з усього, теж сподобалося. Йду до ванни та привожу себе в порядок. Волосся зав’язую у тугий хвіст, наношу мінімум косметики. Прямую до гардеробної кімнати. Відкриваю валізу, витягую одяг та швидко одягаю простору сукню. Чую скрип дверей і обертаюся. До кімнати заходить Дем’ян з тацею в руках. Аромат їжі приємно лоскоче носа та розбурхує апетит. Чоловік кладе тацю на ліжко:
— Ось, не знав, що тобі взяти. Наші мами накривають на стіл, але я подумав, що тобі не варто чекати на всіх й слід перекусити.
Мені приємна його турбота. Сідаю на ліжко, спираюся спиною на подушки. Дем’ян підсуває тацю і я беру бутерброд. Сташенко уважно дивиться як я їм. Його мрійливий погляд зупиняється на вустах. Я не розумію у чому справа. Беру серветку та витираюся. Заїлася чи що? Чоловік продовжує зацікавлено спостерігати за мною. Припускаю, що він теж хоче їсти та підсуваю тарілку з іншим бутербродом до нього:
— Будеш?
Дем’ян кривиться:
— Забагато дорблю? Казав я мамі, не потрібно тієї плісняви. Краще б більше твердого сиру нарізала.
— Ні, все дуже смачно, тому і запропонувала, — на підтвердження своїх слів, кусаю бутерброд.
Дем’ян бере їжу до рук та підносить до рота. Ми їмо, і я помічаю на його скибці бекон. Свій бутерброд я майже доїла і бекону у мене нема. Маля активно б’є по животі, вимагаючи бажане. Я з’їдаю все і дивлячись на бекон, облизую губи. Дем’ян це помічає:
— Хочеш добавки?
— На кухні ще є бекон?
— Не знаю, мабуть, — Дем’ян бере бекон до рук та простягає до мене, — будеш? — спіймавши мій голодний погляд, виправдовується, — я там ще не кусав.
Киваю та відкриваю рота. Чоловік підносить бекон до моїх вуст та годує, наче малу дитину. Випадково торкаюся губами його пальців. Сором обпікає щоки. Сташенко подумає, що я вмираю від голоду. Всередині мене вибухає вулкан та обпалює гарячою лавою. Швидко жую, тягнуся за склянкою з водою, сподіваюся загасити це полум’я. Шоколадні очі продовжують дивитися на мене та затягувати у вир каламутної безодні. Кладу склянку на тацю й Дем’ян перехоплює мою руку. Ніжно стискає, злегка погладжує, підсилюючи спеку всередині. Я не рухаюся. Намагаюся зрозуміти правила його гри, проте не усвідомлюю, що саме він робить. Чоловік нахиляється та, не відводячи погляду від моїх вуст, тягнеться до мене. Не можу опиратися своїм бажанням і, у передчутті поцілунку, заплющую очі. Жіночий голос вириває з солодких мрій:
— Доброго ранку! Я вам ще салатик принесла. Овочі дуже корисні для дитини.
Дем’ян відхиляється та відпускає мою руку. Валентина проходить до кімнати та кладе миску з салатом на тацю:
— Як почуваєшся, Лесю?
— Добре, дякую!
Мені стає незручно перед жінкою Сподіваюся вона не бачила нашого наміру поцілуватися. А ще більше незручно перед Дем’яном. Може він і не хотів мене цілувати, а я прийняла бажане за дійсне та сама до нього потягнулася. Це ж нелогічно, навіщо йому мене цілувати? Я їм салат, а трохи пізніше спускаюся у столову. Сніданок минає у шумній атмосфері й коли всі родичі роз’їхаються, я полегшено видихаю. Насправді дуже люблю своїх батьків, але не можу не помічати їхню образу на мене.
Ввечері Дем’ян виділяє мені окрему кімнату, поруч зі своєю. Вона теж світла і затишна, проте не така велика. Без ванни та гардеробної, але гадаю, нам з малюком буде тут затишно. З докором в очах, Валентина дивиться як я розкладаю речі.
— Де ж це таке бачено, щоб подружжя спало в окремих кімнатах?
— Мамо, Лесі потрібний простір, — Дем’ян закочує очі, — вона крутиться пів ночі, ніяк не може знайти собі зручне місце. Я теж сплю не спокійно, боюся їй нашкодити. От вчора випадково вдарив її у живіт.
Жінка важко зітхає. Тривога в очах виказує її невдоволення. Вона підходить до стіни:
— Якщо посунути комод, то тут поміститься дитяче ліжко. Чи ви його в іншій кімнаті ставитиме?
Я розгублено дивлюся на Дем’яна. Він киває:
— Поставимо тут, а потім зробимо цю кімнату дитячою.
— Ви купили ліжечко? — Валентина запитує у мене, а я перелякано хитаю головою. Вона перелічує речі та загинає пальці, — а одяг? Підгузники, пеленки, серветки, пляшечку, тобі одяг у пологовий будинок?
Хитаю головою. Я взагалі нічого не придбала. Хотіла вийти в декретну відпустку, а потім готуватися до пологів. Я кладу светр на полицю й стискаю плечима:
— Пізніше придбаємо. До пологів ще далеко.
— Потрібно бути готовими. Може статися несподіванка. Он, моя кума народила раніше вказаного терміну.
Валентина мене лякає. Звісно, краще було б усе купити, але не хочу звалювати все на Дем’яна. З валізи витягую речі та намагаюся не дивитися на чоловіка:
— Я завтра записана на УЗД. Впевнена, лікар скаже коли нам готуватися до пологів.
— О, це чудово, — жінка плескає в долоні, — Дем’янчику, підеш з Лесею?