Розділ 8

Ми приймаємо вітання гостей. Я мило всміхаюся та киваю. Нарешті до нас підходять мої батьки. Хоч вони й намагаються не показувати цього, проте я бачу, що вони ображені. Після всіх привітань ми сідаємо за стіл. Вишукані страви смачні і я їм все, що хочу. Дем’ян зрідка говорить до мене та налягає на алкоголь. Сташенко часто посміхається, але у мене відчуття, наче він запиває свою журбу. Перший тост виголошує Олексій Сташенко. Дякує гостям, а у кінці промови гучно кричить: “Гірко!”.
Я розгублено дивлюся на Дем’яна. Невже ми знову цілуватимемося? Він стає на ноги, бере мене за руку та змушує підвестися. Нахиляється. Цілує мої вуста і гості рахують секунди. Чоловік повільно досліджує мої губи й здається йому навіть подобається. Поцілунок дурманить розум та породжує у тілі вогонь. На слові “чотирнадцять” він відхиляється та шепоче на вухо:
— Не перестарався? Хотів, щоб все було правдоподібно.
Збентежена почуттями, не можу вимовити й слова. Киваю та опускаюся на стілець. За весь вечір ми цілувалися чотири рази. З кожним разом Дем’ян цілує напористіше, впевненіше. У якусь мить я й справді вірю, що ми закохана пара. Сташенко проявляє турботу та відкривається для мене з іншого боку. Танці стомлюють і я мрію про закінчення вечора.

Дем’ян
Нарешті святкування закінчується і ми прямуємо до номера для молодят при готелі ресторану. На ліжку розкидані пелюстки троянд у формі серця, на столику стоїть пляшка шампанського, два бокали, кошик з фруктами та цукерки. Я хмикаю. Все для закоханих. Ми такими не є, тому дарма старалися. Я знімаю краватку і піджак. Прямую до стола та відкорковую шампанське. Лесі не можна, тому питиму лише я. Вирішую не гратися з бокалами та п’ю одразу з пляшки. Наречена сідає на ліжко і знімає взуття.
Мій погляд зупиняється на спокусливих ніжках. Не знаю, що подіяло на мене: випитий алкоголь, поцілунки під крики “Гірко!”, чи Леся. Здається, я здурів, але моя дружина мені подобається. Червонясте пасмо волосся спадає на щоку, додаючи дівчині шарму. Поглядом окреслюю довгі вії, прямий ніс, дугоподібні брови, ключиці та опускаюся нижче. Привабливе декольте розбурхує уяву, а сині очі нагадують океан, в який хочеться пірнути. Вона прикушує повні вуста, цим жестом остаточно зводить мене з розуму. Я кладу пляшку на стіл та хижою ходою наближаюся до неї. Дівчина підводить на мене погляд:
— Нам знову доведеться спати разом?
— Так, ти ж моя дружина.
Сідаю на ліжко та тягнуся до дівчини. Різко, поки вона не зрозуміла моїх намірів, затуляю її вуста напористим поцілунком. Спочатку вона пручається. Маленькі долоньки торкаються моїх грудей та злегка відштовхують. Я хапаю її руки, зводжу в боки. Своїм натиском змушую дівчину лягти на ліжко. Нависаю зверху і жадібно цілую губи. Леся невпевнено відповідає. Я відпускаю її руки та долонями досліджую тіло дівчини. Пам’ятаю про вагітність, тому поводжуся обережно, щоб не нашкодити їй.
Губами спускаюся до шиї, таврую поцілунок. Важке дихання Лесі розпалює ще більше. Опускаю голову та вустами досліджую лінію декольте. Хочеться зняти цю сукню, щоб ніщо не заважало насолоджуватися дівчиною. Мої пальці потягнулися до застібки на спині. Леся долонями охоплює моє обличчя та змушує глянути в її налякані очі:
— Дем’яне, ти чого? Наш шлюб не справжній, пам’ятаєш?
Пам’ятаю. Проте дівчина така спокуслива, зваблива, жадана. Мені хочеться цілувати її та зробити своєю. Я не зустрічав таких жінок, як Леся. Вона здається щирою, лагідною, справжньою. Позбавлена фальшу та цинізму. Я нічого не відповідаю. Губами захоплюю в полон її вуста, котрі нагадують спілі вишні. Тягну застібку до низу та нарешті опускаю сукню до живота. Леся пручається, хапає мене за руки та вертить головою. Звільняє свої вуста й у її очах бачу сльози. Вона шепоче:
— Будь ласка, не треба. Ми так не домовлялися. Я не хочу.
Застигаю на місці. Не хоче. Ще жодна жінка мені не відмовляла. Варто було показати, що я заможний, як дівчата самі стелилися біля моїх ніг. Її сльози приводять мене до тями. Я відхиляюся та стаю на ноги. Не можу дивитися, як вона плаче. Виходжу з кімнати та спускаюся сходами. Виходжу на вулицю. Ліхтарі освітлюють дорогу, а я не знаю де подітися. Злить реакція Лесі. Я ж не бомж з підворітні, а привабливий чоловік. До кінця не усвідомлюючи своїх дій, викликаю таксі. Я міг би поїхати додому, але натомість, називаю зовсім іншу адресу.
Таксі мчить нічними вулицями міста й досить швидко приїжджає на місце. Я розплачуюся та виходжу з авто. Невпевненими кроками заходжу у під'їзд та викликаю ліфт. Підіймаюся на потрібний поверх. Зупиняюся біля дверей квартири й натискаю на дзвінок. Ніхто не входить. Дістаю телефон, набираю кнопку виклику. Довгі гудки здаються вічністю. Я похитуюся та сідаю біля дверей. Нарешті, чую сонний голос:
— Алло!
— Відчиняй, я приїхав до тебе.
— Дем'яне? — дівчина наче не вірить своїм вухам, — ти ж сьогодні одружився.
— І що? Відчиняй, бо тут протяги. Ще ненароком розбуджу твоїх сусідів.
Чую клацання замка. Двері відчиняються і період очима постає Ліза. У короткому звабливому халаті, нагадує лісову німфу. Я намагаюся підвестися, але не виходить. Ноги терпнуть, а я вдаю, що мені зручно сидіти на підлозі. Посміхаюся та залучаю весь свій шарм:
— Привіт! Як справи?
У Лізи округлюються очі. Вона кладе руки в боки:
— Привіт, як справи? Жартуєш? Ти з'явився тут вночі, щоб поцікавитися як мої справи?

Я сам не знаю чому приїхав сюди. Може за звичкою, може, щоб підняти самооцінку після відмови Лесі, а може хочу переконатися, що Ліза все ще кохає мене. Натомість кажу таке, що зовсім не відповідає реальності:
— Скучив.
Ліза присідає біля мене. Нахиляється і мій погляд зупиняється на глибокому вирізі декольте. Вона недовірливо супить брови:
— А як же твоя дружина?
— Я зараз з тобою, а не з нею.
Дівчина зіщулює очі. Підіймається на ноги та киває:
— Проходи, поговоримо.
Я роблю ще одну спробу встати. Ліза мені допомагає і я, похитуючись, заходжу до квартири. Одразу прямую до спальні. Сідаю на розстелене ліжко. Дівчина стискає плечима:
— Міг би роззутися.
Міг би, але мною похитує і я не впевнений, що зможу. Ігнорую її зауваження та роблю комплімент:
— Ти така спокуслива.
— Краща, ніж твоя дружина?
— Краща, — відповідаю не роздумуючи. У голові туман і я мало що розумію. Ліза сідає поруч. У її голосі чую докір:
— Як ти міг мені зрадити?
— Не знаю, так вийшло. Пробач, — стискаю плечима.
Насправді я ніколи не зраджував Лізу. Так, у нас були складні періоди, але я завжди був їй вірним. Моя рука тягнеться до халата та відкидає тканину, оголюючи груди. Нахиляюся до дівчини, цілую її вуста. Цей поцілунок не такий, як з Лесею. Наповнений хіттю, трохи грубий, остаточно дурманить розум. Ліза сідає мені на коліна і я розумію, що вона без білизни. Мої долоні безсоромно блукають тілом дівчини, з її вуст доноситься стогін…
Прокидаюся від голосу Лізи. Вона гучно говорить телефоном, а мені здається, що надворі завели бензопилу. Розплющую очі і яскраве світло ріже зіниці. Хапаюся за голову та намагаюся зрозуміти, як я опинився у Лізи. Спогади повертаюся уривками і я почуваюся негідником. У першу шлюбну ніч я зрадив свою дружину. Нехай фіктивній, проте мій вчинок жахливий. Можна уявити, як зараз почувається Леся. Я ж від неї втік, залишив її саму. Крім того, дав Лізі марні сподівання на спільне майбутнє. У роті пересохло. Сідаю на ліжко й у пошуці води, оглядаюся довкола. Ліза закінчує розмову телефоном та кладе долоні на мої плечі:
— Прокинувся, борсунятко?
Завжди ненавидів цю кличку. Здається Ліза навмисно мене дражнить. Я підводжуся та прямую у душ:
— Так, ранок видався важким.
Швидко приймаю душ, замотую на стегнах рушник та повертаюся до спальні. На щастя, Ліза на кухні. Одягаюся та виходжу у коридор. Не знаю, що сказати дівчині, адже ця ніч нічого для мене не означає і нічого не змінює. Ліза помічає мене та всміхається:
— Снідати будеш?
Згадка про їжу викликає нудоту. Я хитаю головою:
— Ні, дякую, — роблю невелику паузу, — Ліз, я вчора перебрав з алкоголем.
— Так, я помітила, — вона кусає яблуко й здається дана ситуації абсолютно її не бентежить. Я намагаюся знайти правильні слова:
— Ти ж розумієш, що я тепер одружений?
— Звісно, — Ліза киває, — а ще розумію, що ти прийшов до мене. Покинув її у першу шлюбну ніч, отже, я тобі не байдужа і ти з тою шваброю тільки через дитину. Я почекаю, коли вона народить і ти розлучишся.
Ніяк не коментую її рішення. Тупцяю біля дверей та зариваюся рукою у волосся:
— Я піду. У мене сьогодні багато справ.
— Звісно, у мене теж свої плани, — Ліза підходить та цілує мої вуста. Я не опираюся, а навпаки відповідаю взаємністю.
Виходжу з квартири та відчуваю полегшення. Це ж треба було так напитися, щоб опинитися у ліжку Лізи. Викликаю таксі і їду до готелю. Боюся уявити, як зараз Лесі. Відчиняю двері та бачу її. Вона сидить за столом і снідає. Помічає мене та кладе підсмажену грінку до рота:
— Я замовила сніданок. Ти не проти? Дитині потрібно поїсти.
— Ні, звісно, ні.
Проходжу всередину та сідаю на сусідній стілець. Леся їсть й зовсім на мене не зважає. Жодних докорів, запитань чи згадування вчорашньої ночі. Мені стає незручно. Я перший порушую делікатну тему:
— Лесь, вчора я випив забагато і дозволив собі зайве. Обіцяю, більше таке не повториться.
Ловлю себе на думці, що насправді хочу, щоб все повторилося. Її вуста це бажаний нектар, який хочеться куштувати ще і ще. Проте вчора дівчина чітко дала зрозуміти, що не бажає зі мною близьких стосунків. Крім того, вона казала, що зараз її не цікавлять чоловіки, зосереджена тільки на народженні дитини. Я напружено чекаю на її відповідь. Вона байдуже стискає плечима:
— Добре, — продовжує їсти. Я наливаю у склянку мінералку й сподіваюся вона полегшить мій стан.
— Після сніданку поїдемо до тебе та перевеземо речі до мене додому.
— До тебе? — очі Лесі округлюються та стають схожими на два сині блюдця. У них промайнув переляк. Я не розумію, що саме її злякало.
— Так, поки ми одружені ти житимеш у мене. Ми це обговорювали.
— Я пам’ятаю, — вона напружується та ховає погляд, — проте не думала, що це станеться так швидко.
— Ми одружилися. Логічно, що ти маєш переїхати. Не хвилюйся, у тебе буде окрема кімната.
Дівчина погоджується, але бачу, що щось її турбує. Ми їдемо до її квартири. Заходжу всередину й Леся робить мені каву. Сама йде збирати речі у валізи. Я терпляче чекаю і дивуюся, чому вона не зробила цього раніше. Несу речі до автомобіля і ми їдемо до мене. Я живу на околиці міста у приватному будинку. Він знаходиться в протилежному кінці міста від будинку батька. Підозрюю, таке розташування батько обрав недарма. Не хотів, щоб його колишня дружина та теперішня бачилися. Я дивуюся, що вчора все минуло без скандалів і вони, сховавши взаємну неприязнь, доволі пристойно спілкувалися. Зупиняю авто біля воріт й згадую про важливу деталь, яку не озвучив Лесі.