Розділ 4

Леся
Стою біля дверей та не наважуюся зайти всередину. На колінах Дем'яна сидить якась блондинка, а він притискає її до себе. Вони щойно цілувалися і я явно завадила їм. Гірка отрута вкрила груди та ускладнює дихання. Ну, а чого я чекала? Наш шлюб фіктивний і вимагати вірності від свого нареченого це як мінімум дурість. Я не маю жодного права на нього, він мені не належить, але чомусь боляче бачити, як він обіймає блондинку. Його очі блиснули злістю. Звісно, я зіпсувала їм любощі. Серце обпалює сором. Винувато опускаю погляд. Дем'ян метушиться, забирає дівчину зі своїх колін та підводиться:
— Лесю, це не те що ти подумала. Ліза моя колишня дівчина і вона, ми…, е… — Дем'ян запинався й здавалося йому й справді важливо, що я подумаю. Він округлив очі, спонукаючи мене дій, — прощалися.
Я не знаю як повинна реагувати. Мабуть, ніяк. Наш шлюб не справжній і я фіктивна наречена. Дем'ян має право робити все що захоче, але він, округливши очі, явно на щось натякає. Я невпевнено бурмочу:
— Приємно познайомитись!
Дем'ян супиться, а блондинка поправляє коротку сукню з відвертим декольте. Дивиться на мене, як на ворога. Розумію її, зрештою вона вважає, що я забрала у неї коханого чоловіка. Сташенко підходить та хапає мене за руку:
— Лесю, давай без сарказму. Я щойно повідомив Лізі, що ми розлучаємося. Між нами нічого не буде.
— Добре, — я розгублена. Не знаю, якої реакції чекає від мене Дем'ян. Він супить брови і я вириваю руки з його долонь та кладу їх у боки, сподіваючись, що це додасть мені загрозливого вигляду, — невже ти думаєш, що я повірю у цю брехню? Стосунки не розривають тримаючи колишню дівчину у себе на колінах. Якраз навпаки, таким чином вони покращуються.
— Ліза не знала, що ми більше не зустрічаємося. Не хвилюйся, тобі не можна, — на його вустах з'являється секундна посмішка і я розумію, що зробила саме те, чого хотів чоловік. Ліза бере зі столу якусь коробочку, ставить її у сумочку та з гордо піднятою головою прямує до дверей:
— Справді не хвилюйся. Я не зустрічатимуся зі зрадником. Щоб ти знала, коли він був з тобою, ми ще зустрічалися.
Бризнувши отрутою, Ліза вийшла з кабінету. Я винувато опускаю погляд:
— Не хотіла вам завадити, але час їхати до ресторану. Ти сам казав зайти.
Дем'ян дивиться на годинник та байдуже махає рукою:
— Добре, що зайшла. Я справді припинив стосунки з Лізою. Якщо я хочу стати директором, то мені доведеться відмовитися в від неї, — у його голосі не відчувається жодної крихти жалю чи смутку.
— Що ж це за кохання таке у тебе, якщо ти легко проміняв його на посаду?
— Значить, таке кохання, — Дем'ян бере телефон зі столу та кладе його в кишеню, — ходімо.
Він прямує до дверей та виходить з кабінету. Я йду слідом. Ми мовчки виходимо на вулицю та сідаємо в авто. Досить швидко під'їжджаємо до ресторану. Я хвилююся. Не хочу зустрічатися з Равлюченком, але розумію, що у мене немає вибору. Виходжу з автомобіля і Дем’ян бере мою руку. Заходимо у ресторан. Одразу помічаю Равлюченка. Він сидить за столом разом з Євгеном й про щось розповідає. Темне волосся охайно зачесане назад, у карих очах видніється п’янкий відблиск, а обличчя здається ідеально поголеним. Степан бачить мене. Його зацікавлений погляд зупиняється на переплетених з Дем’яном пальцях, а потім на моєму округлому животі. Ми підходимо до столика. Дем’ян простягає руку:
— Радий бачити! Як доїхали?
— Добре, дістався без пригод. Євген мене зустрів і ми вже встигли пропустити чарку, — Степан тисне руку Дем’яна. Я сідаю на крісло, а мій фіктивний наречений розміщується поруч. Равлюченко не зводить погляду від мене:
— Лесю, ти трохи збільшилася з часу останньої нашої зустрічі.
— Так, я…, — подумки підбираю слова, проте вони, як на зло всі вилетіли з голови. Складаю себе докупи й видихаю, — я виходжу в декретну відпустку.
— Не знав, що ти вийшла заміж.
Я підтискаю губи. Ця розмова мені неприємна. Не чекала, що мене розпитуватимуть і навіть не уточнила у Дем’яна як нам поводитися. На щастя, Сташенко пояснює все сам:
— Ще не вийшла. Ми одружуємося через два тижні. До речі, будемо раді, якщо прийдете на святкування.
— Несподівано, — Степан недовірливо зіщулив очі. Дем’ян злегка всміхнувся:
— Розумію. Ми приховували наш роман, щоб уникнути пліток.

До нас підходить офіціант та рятує від незручної розмови. Ми замовляємо вечерю і я йду до вбиральні. На своїй спині відчуваю спекотний погляд Степана. Не обертаюся, але точно знаю, що моя спина горить через нього. Ховаюся з дверима й полегшено видихаю. Мені не варто хвилюватися через той інцидент. Можливо, Степан уже й забув про нього, проте судячи з усього, добре пам’ятає. Мию руки та повертаюся до залу. Замовлення принесли, чоловіки регочуть та щось жваво обговорюють. Сідаю на крісло й Степан ставить чарку на стіл:
— І все ж, я наполягаю, щоб цим проєктом займалася Олеся. Ця робота не на один день. Ви плануєте відкрити гіпермаркет.
— Так, але, щоб цим займатися, потрібно на цей час переїхати до Львова. Я не хочу надовго відпускати від себе дружину, — вільною рукою Дем’ян притискає мене до себе за округлу талію. Степан бере виделку:
— Спочатку вона може працювати дистанційно, а приїде пізніше.
Я задумуюся над цією пропозицією. Тепер мені потрібно піклуватися про дитину, а це дуже дорого. За державні виплати не проживу. Дем’ян прихистить на кілька місяців і потім розлучиться. Мені необхідно за щось жити й ця робота здається порятунком. Щоправда, поки не уявляю, як все суміщатиму. Очевидно, інколи доведеться наймати няньку. Зрештою зі Степаном комфортно працювати. Мабуть, ми обоє не згадуватимемо той прикрий інцидент. Добре не обдумавши, несподівано для себе, погоджуюся:
— Це гарна ідея. Я працюватиму над проєктом, але спочатку дистанційно.
На обличчі Дем’яна напружуються вилиці. Від злості він міцно стискає губи та бере мене за руку:
— Моя дружина не переїжджатиме до Львова.
— Звісно не переїжджатиму, — лоскочу руку Сташенка й сподіваюся він усе зрозуміє, — ця розлука буде не довгою. Я не маю наміру сидіти дома, хочу працювати.
— Чудово! Тоді завтра в офісі обговоримо усі деталі, — Равлюченко не приховує радості й позбавляє Дем'яна можливості заперечити.
Не розумію, чому Степан бажає працювати саме зі мною, але це зіграло мені на руку. Робота на повний день мені не підходить, а дистанційно, кілька годин і лише з цим проєктом — цілком. Я мило посміхаюся, але це не згладжує суворого погляду Дем'яна. За вечерею ми активно обговорюємо проєкт. Навіть Євген, який не приховує свого ворожого ставлення до мене, широко всміхається. Після закінчення вечері ми виходимо на вулицю. Євген натискає на кнопку ключі й чорний позашляховик спалахує світлом:
— Степане, я вас підвезу до готелю.
Равлюченко киває. Нахиляється до мене та по черзі цілує у щоки, губами ледь торкаючись шкіри. Захоплена зненацька, я навіть не встигаю відреагувати. Стою, наче вкопана й відчуваю на собі невдоволений погляд Дем'яна. Степан відхиляється:
— Радий був бачити тебе, Лесю.
— Навзаєм, — змушую себе посміхнутися.
Чоловіки сідають в авто і воно швидко віддаляється від ресторану. Дем'ян супить брови:
— Що у тебе з Равлюченком?
— Нічого, — нервово облизую губи, а роті несподівано стає сухо.
— Я помітив, як він дивиться на тебе. Лесю, зрозумій мене правильно. Поки ти моя фіктивна дружина, то я не хочу, щоб ти з кимось зустрічалася чи поводилася не гідно. Влаштовуватимеш особисте життя після нашого розлучення.
Ці слова прогриміли над головою з нотками ревнощів. Звісно Дем'ян не ревнує, чого б це йому ревнувати? Мабуть, він просто любить все контролювати. Наречена - зрадниця йому не потрібна. А Степан доволі гідний чоловік. Напевно, він би не втік від дівчини, яка носить його дитя під серцем. Хоча, так само я думала про Мирона. Роблю висновок, що абсолютно не розбираюся у людях та поспішаю заспокоїти чоловіка:
— Але я навіть не думала про таке. Ти фантазуєш зайве, — намагаюся здаватися переконливою, — я вагітна і зараз будь-які стосунки для мене табу. Я думаю тільки про дитину і майбутні пологи.
— Сподіваюся це справді так. Я не схвалюю службові романи. Сідай в авто, я тебе підвезу.
Підходжу до автівки чоловіка та розміщуюся у кріслі. Дем’ян сідає за кермо та заводить двигун. Авто рухається вперед і чоловік супить брови:
— Чому погодилася на пропозицію Равлюченка? Ми говорили, що ти відмовишся.