Розділ 7

Леся
Стою біля дверей та не наважуюся зайти всередину. На колінах Дем'яна сидить якась блондинка, а він притискає її до себе. Вони щойно цілувалися і я явно завадила їм. Гірка отрута вкрила груди та ускладнює дихання. Ну, а чого я чекала? Наш шлюб фіктивний і вимагати вірності від свого нареченого це як мінімум дурість. Я не маю жодного права на нього, він мені не належить, але чомусь боляче бачити, як він обіймає блондинку. Його очі блиснули злістю. Звісно, я зіпсувала їм любощі. Серце обпалює сором. Винувато опускаю погляд. Дем'ян метушиться, забирає дівчину зі своїх колін та підводиться:
— Лесю, це не те що ти подумала. Ліза моя колишня дівчина і вона, ми…, е… — Дем'ян запинався й здавалося йому й справді важливо, що я подумаю. Він округлив очі, спонукаючи мене дій, — прощалися.
Я не знаю як повинна реагувати. Мабуть, ніяк. Наш шлюб не справжній і я фіктивна наречена. Дем'ян має право робити все що захоче, але він, округливши очі, явно на щось натякає. Я невпевнено бурмочу:
— Приємно познайомитись!
Дем'ян супиться, а блондинка поправляє коротку сукню з відвертим декольте. Дивиться на мене, як на ворога. Розумію її, зрештою вона вважає, що я забрала у неї коханого чоловіка. Сташенко підходить та хапає мене за руку:
— Лесю, давай без сарказму. Я щойно повідомив Лізі, що ми розлучаємося. Між нами нічого не буде.
— Добре, — я розгублена. Не знаю, якої реакції чекає від мене Дем'ян. Він супить брови і я вириваю руки з його долонь та кладу їх у боки, сподіваючись, що це додасть мені загрозливого вигляду, — невже ти думаєш, що я повірю у цю брехню? Стосунки не розривають тримаючи колишню дівчину у себе на колінах. Якраз навпаки, таким чином вони покращуються.
— Ліза не знала, що ми більше не зустрічаємося. Не хвилюйся, тобі не можна, — на його вустах з'являється секундна посмішка і я розумію, що зробила саме те, чого хотів чоловік. Ліза бере зі столу якусь коробочку, ставить її у сумочку та з гордо піднятою головою прямує до дверей:
— Справді не хвилюйся. Я не зустрічатимуся зі зрадником. Щоб ти знала, коли він був з тобою, ми ще зустрічалися.
Бризнувши отрутою, Ліза вийшла з кабінету. Я винувато опускаю погляд:
— Не хотіла вам завадити, але час їхати до ресторану. Ти сам казав зайти.
Дем'ян дивиться на годинник та байдуже махає рукою:
— Добре, що зайшла. Я справді припинив стосунки з Лізою. Якщо я хочу стати директором, то мені доведеться відмовитися в від неї, — у його голосі не відчувається жодної крихти жалю чи смутку.
— Що ж це за кохання таке у тебе, якщо ти легко проміняв його на посаду?
— Значить, таке кохання, — Дем'ян бере телефон зі столу та кладе його в кишеню, — ходімо.
Він прямує до дверей та виходить з кабінету. Я йду слідом. Ми мовчки виходимо на вулицю та сідаємо в авто. Досить швидко під'їжджаємо до ресторану. Я хвилююся. Не хочу зустрічатися з Равлюченком, але розумію, що у мене немає вибору. Виходжу з автомобіля і Дем’ян бере мою руку. Заходимо у ресторан. Одразу помічаю Равлюченка. Він сидить за столом разом з Євгеном й про щось розповідає. Темне волосся охайно зачесане назад, у карих очах видніється п’янкий відблиск, а обличчя здається ідеально поголеним. Степан бачить мене. Його зацікавлений погляд зупиняється на переплетених з Дем’яном пальцях, а потім на моєму округлому животі. Ми підходимо до столика. Дем’ян простягає руку:
— Радий бачити! Як доїхали?
— Добре, дістався без пригод. Євген мене зустрів і ми вже встигли пропустити чарку, — Степан тисне руку Дем’яна. Я сідаю на крісло, а мій фіктивний наречений розміщується поруч. Равлюченко не зводить погляду від мене:
— Лесю, ти трохи збільшилася з часу останньої нашої зустрічі.
— Так, я…, — подумки підбираю слова, проте вони, як на зло всі вилетіли з голови. Складаю себе докупи й видихаю, — я виходжу в декретну відпустку.
— Не знав, що ти вийшла заміж.
Я підтискаю губи. Ця розмова мені неприємна. Не чекала, що мене розпитуватимуть і навіть не уточнила у Дем’яна як нам поводитися. На щастя, Сташенко пояснює все сам:
— Ще не вийшла. Ми одружуємося через два тижні. До речі, будемо раді, якщо прийдете на святкування.
— Несподівано, — Степан недовірливо зіщулив очі. Дем’ян злегка всміхнувся:
— Розумію. Ми приховували наш роман, щоб уникнути пліток.