Розділ 6

Дем'ян
Сьогодні дуже напружений день. Жанна вже пішла, а я готуюся до вечері. Равлюченка зустріне Євген, а я з Лесею приєднаємося до них у ресторані. Потрібно звикати до думки, що тепер вона моя наречена. Навіть не взяв у неї номера її мобільного телефону. Євген нагадує нишпорку і в усьому бачить підступ, а Леся погано грає свою роль в зовсім не переконлива.
У кабінет, наче фурія, забігає Ліза. Світле волосся охайно вкладене звивистими локонами, карі очі хитро зіщулилися, а губки складені бантиком. Проте увагу привертає нескромний виріз декольте та розбурхує недоречні спогади. Вона впевнено прямує до мене:
— Сонечко, я скучила. Щось сталося? Ти скупо відписуєш на смс, а коли я телефоную, то кажеш, що зайнятий.
Згадую свій ігнор протягом двох днів та кривлюся. Я не вирішив, що робити з Лізою. Якщо скажу їй правду, то ризикую бути викритим. Доведеться їй брехати, бо і решті. Притуляюся спиною до стільця:
— Я справді зайнятий. Готуюся до свого весілля.
— Весілля? — очі дівчини наповнюються радістю. Вона підходить до мене та безцеремонно сідає на коліна. Моя рука тягнеться сама та стискає її сідницю. Дівчина широко всміхається, — невже ти готовий до шлюбу? Нарешті! Я так довго мріяла про це. Ти вже придбав мені каблучку?
Вона огортає мою шию руками. Судячи з усього вона не так зрозуміла. Я хитаю головою:
— Ні, я одружуюся не з тобою, — миттю посмішка спадає з обличчя Лізи. Вона напружується, а її губи стискаються у тоненьку смужку. Я сподіваюся, що обійдеться без скандалів і впевнено продовжую, — так сталося, що одна дівчина завагітніла від мене. Я одружуюся з нею тільки через дитину.
Ліза мовчить, уважно вдивляється у моє обличчя.
— Це жарт? Ти мені зраджував?
— Не зраджував, у нас тоді була перерва, — повторюю власну легенду і розумію, що з Лізою таке не пройде. Вона супить брови:
— Це коли? Не було у нас перерви. Ти забув мені сказати про перерву.
Я розумію яким постав кретином у її очах, але казати правду надто ризиковано. Ліза не вміє зберігати таємниць, а зайвий розголос мені ні до чого.
— Це було давно. Ще півроку тому. Ми посварилися, у нас була перерва і я почав зустрічатися з іншою дівчиною. Нещодавно дізнався, що вона вагітна. Сьомий місяць.
— Сьомий? — у Лізи округлюються шоколадні очі, — ти лох. По-перше, у нас не було перерви, а по-друге, це не твоя дитина. У неї сьомий місяць, а зрадив ти мені півроку тому.
— Я приблизно сказав. Дитина моя, я точно знаю. Леся образилася і не казала. Правда вилізла кілька днів тому.
— І коли ти збирався про це мені сказати? — Ліза стискає губи та важко дихає. Вона міцно притиснута до мене і я відчуваю як її груди здіймаються доверху та опускаються, пробуджуючи недоречні бажання. Я важко ковтаю:
— Сьогодні, — брешу і навіть не червонію. Пальчиками грайливо вимальовую візерунки на її спині, — не знав, як тобі про це повідомити.
— Як ти міг мені зрадити? — у її очах з'являються сльози.
— Я не зраджував, тоді ми посварилися.
— О, дуже зручно. Посварилися, переспав з якоюсь шкурою і знову помирилися. Ти не посмієш кинути мене, Сташенку! Ми зустрічаємося два роки. Два роки я витратила на тебе.
— Мені шкода, що так вийшло. Я був п'яний, а вона опинилася поруч. Слово за слово і… — згадую, що Леся говорила про півроку зустрічань та замовкаю. Зрештою, Лізі не обов'язково знати про такий термін. Важко видихаю, — тепер я одружуюся.
— Хто та шкура?
— Ти її не знаєш. Я хочу залишитися друзями. Ти завжди займатимеш особливе місце у моєму серці, — тягнуся до шухляди та вибираю звідти маленьку коробку обшиту червоним оксамитом.
Гадаю сережки з діамантами їй сподобаються. Простягаю коробочку й в очах дівчини з'являється жадібний блиск. Вона бере її до рук та відкриває. Розглядає кілька секунд. Зрештою закриває коробку та кладе її на стіл.
— Вибачення прийняті. Якщо ми залишимося друзями, то я не відмовлюся від золотого браслету при наступній зустрічі. Все одно ти мене кохаєш і цей шлюб ненадовго, правда? Ти ж розлучишся?
— Напевно, — погляд зупиняється на спокусливих принадах Лізи. Я точно знаю, що розлучуся і знову стану вільною птахою. Дівчина спокусливо прикушує губу, — звісно розлучишся, навіщо жити з некоханою? Я взагалі не розумію навіщо одружуватися з нею.
— Хочу, щоб дитина народилася у законному шлюбі.
— Я тебе дочекаюся. Ти розлучишся й одружишся зі мною, — Ліза нахиляється та закриває мої вуста поцілунком.
Я навіть не встигаю нічого заперечити. З Лізою добре проводити час, але про одруження з нею я не задумувався. Двері відчиняються. Хтось зайшов без стуку. Я відриваю губи від дівчини та втуплюю погляд у того безсмертного, хто посмів так нахабно увірватися до кабінету. На порозі, схопившись за живіт, застигла Леся. Не хотілося, щоб вона все це побачила, але сподіваюся дівчина зіграє роль справжньої нареченої та додасть крихту ревнощів у виставу.