Розділ 3

Такого я не чекала. Зовсім не уявляю свого спільного життя з практично незнайомцем. Хоча, він весь день на роботі, а ввечері я можу і не виходити з кімнати без потреби. Я прикушую губу:
— А якщо Євген захоче тест ДНК?
— Ми його не робитимемо. Зрештою, можна купити потрібний результат.
Здається Дем’ян вже все вирішив. Здається, він готовий на все, щоб стати директором і справа тут у помсті. Те, що він недолюблює свого брата видно неозброєним оком. Ми під'їжджаємо до мого будинку і чоловік зупиняє авто. Дивиться на мене сердитим поглядом:
— До мене переїдеш після весілля. Завтра підпишемо шлюбний договір. Після розлучення ти отримаєш лише аліменти.
Судячи з доходів Сташенка, то ці аліменти будуть не малими. Дуже щедро з його боку і я киваю. Виходжу з авто:
— Гарного вечора!
Дем’ян щось нерозбірливо бурчить у відповідь. Я зачиняю дверцята та йду до під'їзду. Досі не можу повірити, що погодилася на цю аферу.
Наступного дня їду на роботу. Адже статус нареченої не звільняє від обов'язків. Не знаю, як поводитися з Дем 'яном. Ми наче заручені, але про ці стосунки ніхто не знає. Мабуть, я його сьогодні взагалі не побачу і дарма хвилююся. Проте через годину до кабінету забігає Жанна:
— Лесю! Тебе шеф викликає. З ним Євген Олексійович та Олексій Васильович, обоє злі, як цербери. Сподіваюся тебе не пошматують, ти ж вагітна.
Вагітна. І ця дитина потрібна Дем’яну. А що, як відкрилася правда і зараз мене й справді пошматують? Встаю з-за столу та йду до приймальні. Заходжу у кабінет. Дем’ян сидить за столом та тицяє пальцем по екрану смартфона. Олексій Васильович розмістився на дивані й не зводить гнівного погляду від сина. Я стаю біля дверей і не знаю де себе подіти. Нервово поправляю піджак:
— Доброго ранку! Жанна сказала, що ви мене викликали.
Євген дивиться на мене й проколює тіло невидимими списами, наче я у чомусь провинилася. Знає. Він точно знає. Серце боязко калатає під ребрами і я мимоволі зіщулююся. Ох, де був мій розум, коли погоджувалася на цю аферу? Мабуть, там само, коли сплуталася з Мироном. Сташенко молодший супить брови:
— Це ти так розмовляєш зі своїм нареченим? Викликали? Заходиш в кабінет зі стуком, ви точно зустрічаєтеся?
Мимоволі стискаю губи й розумію як необачно я повелася. Досі не можу звикнути, що Дем'ян мій наречений. Впевненим кроком прямую до нього:
— Ми не афішуємо своїх стосунків на роботі. Тут у нас чисто ділове спілкування.
Сідаю за стіл навпроти Дем'яна і він відкладає телефон убік. Його обличчя прикрашає мила усмішка. Настільки мила, що я не помічаю як захоплююся ним. Подумки ляскаю себе по лобі й нагадую — ця посмішка не просто так. Дем'ян ніжно бере мене за руку, яку окутує теплом:
— Уявляєш, з телефону якось видалився твій номер. Довелося просити Жанну, щоб тебе запросила.
— Ага, і всі твої контакти повидалялися з інших месенджерів, — Євген насмішкувато пирхає, а я розумію, що Дем'ян ніколи не мав мого номера телефону. Втім, як і я його. Все, що стосувалося роботи, я вирішувала з керівником відділу. Байдуже стискаю плечима:
— Буває, у мене нещодавно всі фото з телефону видалилися. Я тобі продиктую, — озвучую завчені цифри намагаюся не зважати на недовірливий погляд Євгена. Дем'ян записує у телефон та знову огортає мої руки долонями:
— Сьогодні ввечері приїжджає Равлюченко. Він наполягає на зустрічі з тобою.
Я важко ковтаю. Працювала з Равлюченком над попереднім проєктом і цей чоловік виявляв знаки уваги. Я йому так і не зізналася, що вагітна, а тепер цей факт настільки очевидний, що його неможливо приховати. Щоправда, Степан Равлюченко працює у Львові і я трохи збентежена його приїздом. Згадую останню нашу зустріч і мої щоки наливаються рум'янцем, а серце обпікає сором. Досі незручно через ту ситуацію. Я не можу приховати збентеження:
— Мене? Але… навіщо? — переляк поселяється у грудях та ускладнює дихання. Сподіваюся Степан не хоче помститися мені за той прикрий інцидент. Дем'ян заспокійливо погладжує руку:
— Ми відкриваємо новий магазин у Львові. Він хоче працювати з тобою.
— Але я не можу. Йду в декрет, — несподівано у роті стає сухо і я оглядаюся у пошуку води. Так нічого й не побачивши, важко ковтаю. Дем'ян киває:
— Знаю, тому ми тільки повечеряємо разом. Він приїжджає пізнувато для офісних засідань. Його потрібно зустріти, разом повечеряти та поселити в готель. Не хвилюйся, ми пояснимо чому над проєктом працюватимеш не ти, а хтось інший. Євген теж буде на вечері.
Мене огортає кригою. Впевнена, що цей хитрий лис йде щось винюхувати. Завжди коли він поруч, мені здається, що ми за крок до викриття. Я невпевнено киваю. Дем'ян забирає від мене руки:
— Зайдеш до мене після роботи. Поїдемо разом до ресторану.
Я встаю та прямую до дверей. Йти на цю зустріч зовсім не хочеться. А ще більше не хочеться бачити Степана та згадувати минуле. Залишається лише здогадуватися навіщо я йому знадобилася.

Дем'ян
Сьогодні дуже напружений день. Жанна вже пішла, а я готуюся до вечері. Равлюченка зустріне Євген, а я з Лесею приєднаємося до них у ресторані. Потрібно звикати до думки, що тепер вона моя наречена. Навіть не взяв у неї номера її мобільного телефону. Євген нагадує нишпорку і в усьому бачить підступ, а Леся погано грає свою роль в зовсім не переконлива.
У кабінет, наче фурія, забігає Ліза. Світле волосся охайно вкладене звивистими локонами, карі очі хитро зіщулилися, а губки складені бантиком. Проте увагу привертає нескромний виріз декольте та розбурхує недоречні спогади. Вона впевнено прямує до мене:
— Сонечко, я скучила. Щось сталося? Ти скупо відписуєш на смс, а коли я телефоную, то кажеш, що зайнятий.
Згадую свій ігнор протягом двох днів та кривлюся. Я не вирішив, що робити з Лізою. Якщо скажу їй правду, то ризикую бути викритим. Доведеться їй брехати, бо і решті. Притуляюся спиною до стільця:
— Я справді зайнятий. Готуюся до свого весілля.
— Весілля? — очі дівчини наповнюються радістю. Вона підходить до мене та безцеремонно сідає на коліна. Моя рука тягнеться сама та стискає її сідницю. Дівчина широко всміхається, — невже ти готовий до шлюбу? Нарешті! Я так довго мріяла про це. Ти вже придбав мені каблучку?
Вона огортає мою шию руками. Судячи з усього вона не так зрозуміла. Я хитаю головою:
— Ні, я одружуюся не з тобою, — миттю посмішка спадає з обличчя Лізи. Вона напружується, а її губи стискаються у тоненьку смужку. Я сподіваюся, що обійдеться без скандалів і впевнено продовжую, — так сталося, що одна дівчина завагітніла від мене. Я одружуюся з нею тільки через дитину.
Ліза мовчить, уважно вдивляється у моє обличчя.
— Це жарт? Ти мені зраджував?
— Не зраджував, у нас тоді була перерва, — повторюю власну легенду і розумію, що з Лізою таке не пройде. Вона супить брови:
— Це коли? Не було у нас перерви. Ти забув мені сказати про перерву.
Я розумію яким постав кретином у її очах, але казати правду надто ризиковано. Ліза не вміє зберігати таємниць, а зайвий розголос мені ні до чого.
— Це було давно. Ще півроку тому. Ми посварилися, у нас була перерва і я почав зустрічатися з іншою дівчиною. Нещодавно дізнався, що вона вагітна. Сьомий місяць.
— Сьомий? — у Лізи округлюються шоколадні очі, — ти лох. По-перше, у нас не було перерви, а по-друге, це не твоя дитина. У неї сьомий місяць, а зрадив ти мені півроку тому.
— Я приблизно сказав. Дитина моя, я точно знаю. Леся образилася і не казала. Правда вилізла кілька днів тому.
— І коли ти збирався про це мені сказати? — Ліза стискає губи та важко дихає. Вона міцно притиснута до мене і я відчуваю як її груди здіймаються доверху та опускаються, пробуджуючи недоречні бажання. Я важко ковтаю:
— Сьогодні, — брешу і навіть не червонію. Пальчиками грайливо вимальовую візерунки на її спині, — не знав, як тобі про це повідомити.
— Як ти міг мені зрадити? — у її очах з'являються сльози.
— Я не зраджував, тоді ми посварилися.
— О, дуже зручно. Посварилися, переспав з якоюсь шкурою і знову помирилися. Ти не посмієш кинути мене, Сташенку! Ми зустрічаємося два роки. Два роки я витратила на тебе.
— Мені шкода, що так вийшло. Я був п'яний, а вона опинилася поруч. Слово за слово і… — згадую, що Леся говорила про півроку зустрічань та замовкаю. Зрештою, Лізі не обов'язково знати про такий термін. Важко видихаю, — тепер я одружуюся.
— Хто та шкура?
— Ти її не знаєш. Я хочу залишитися друзями. Ти завжди займатимеш особливе місце у моєму серці, — тягнуся до шухляди та вибираю звідти маленьку коробку обшиту червоним оксамитом.
Гадаю сережки з діамантами їй сподобаються. Простягаю коробочку й в очах дівчини з'являється жадібний блиск. Вона бере її до рук та відкриває. Розглядає кілька секунд. Зрештою закриває коробку та кладе її на стіл.
— Вибачення прийняті. Якщо ми залишимося друзями, то я не відмовлюся від золотого браслету при наступній зустрічі. Все одно ти мене кохаєш і цей шлюб ненадовго, правда? Ти ж розлучишся?
— Напевно, — погляд зупиняється на спокусливих принадах Лізи. Я точно знаю, що розлучуся і знову стану вільною птахою. Дівчина спокусливо прикушує губу, — звісно розлучишся, навіщо жити з некоханою? Я взагалі не розумію навіщо одружуватися з нею.
— Хочу, щоб дитина народилася у законному шлюбі.
— Я тебе дочекаюся. Ти розлучишся й одружишся зі мною, — Ліза нахиляється та закриває мої вуста поцілунком.
Я навіть не встигаю нічого заперечити. З Лізою добре проводити час, але про одруження з нею я не задумувався. Двері відчиняються. Хтось зайшов без стуку. Я відриваю губи від дівчини та втуплюю погляд у того безсмертного, хто посмів так нахабно увірватися до кабінету. На порозі, схопившись за живіт, застигла Леся. Не хотілося, щоб вона все це побачила, але сподіваюся дівчина зіграє роль справжньої нареченої та додасть крихту ревнощів у виставу.