Розділ 4

Ця новина змушує хвилюватися. Все пішло не за планом і я навіть не знаю, як ми будемо виплутуватися. У пошуку порятунку дивлюся на Дем’яна. Він блідне та стискає губи:
— Навіщо так поспішати? Ми ж тільки вчора помирилися.
— А ти пропонуєш почекати, коли дитина народиться? Я визнаю свого онука, лише якщо ти одружишся. Чи все-таки є сумніви, що це твоя дитина? — Олексій Васильович хижо зіщулює очі й здається йому відома правда.
Почуваюся з усіх сторін загнаною у пастку. Ця гра затягнулася. Не вийшло їх обманути. Ну, принаймні ми спробували. Не одружуватися ж насправді? Шкода Дем'яна, але тут нічого не вдієш. Він мовчить, явно не хоче цього шлюбу. Я й сама не хочу продовження цієї вистави. Наважуюся у всьому зізнатися й винувато ховаю погляд:
— Насправді ми не…
— Ми одружимося, — Дем'ян перебиває мене на пів слова та ошелешує новиною. Я сподіваюся, що мені почулося, але чоловік впевнено продовжує, — все одно все до цього йшло і це логічно. Ми кохаємо одне одного й у нас народиться дитина. Лесю, я знаю це швидко, але ти вийдеш за мене заміж?
Чоловік бере мої долоньки у свої руки та огортає теплом. Я не знаю, що повинна сказати. Вдивляюся в його обличчя в надії знайти правильну відповідь. Сташенко ж не хоче одружуватися. Можливо чекає, щоб я відмовила? Він стискає мої пальці:
— Ти така мила. Розгубилася, — Дем'ян обіймає мене та нахиляється. Шепоче на вухо, — погоджуйся, я доплачу.
Відхиляється та чекає на відповідь. Я невпевнено киваю:
— Так? Добре.
— Тоді домовилися! — Дем'ян злегка всміхається та трясе мої долоні як при рукостисканні. Євген кривиться:
— Навіть не поцілуєш наречену? Більше схоже на угоду, ніж поєднання двох сердець.
Цей пронира нас викрив. Дем'ян нахиляється та цілує у щічку. Його поцілунок породив спеку на шкірі, яка проникла всередину та рознеслася венами по тілу. Маля штовхається, а мої щоки палають як у недосвідченої першокурсниці. Ох, мої гормони розбушувалися і я дивлюся на Дем'яна не як на свого директора, а як на чоловіка. Доволі привабливого чоловіка. Подумки даю собі ляпаса й нагадую, що це лише вистава. Сташенко відпускає мої руки:
— Я бажаю цілувати Лесю наодинці й без свідків, а не для того, щоб потішити твоє самолюбство.
Офіціант приносить замовлення і я одразу розпочинаю вечерю. Ігнорую колючі погляди присутніх. Моя крихітка хоче їсти й за цю виставу я точно заслужила на вечерю. Цікаво, що вигадає Дем'ян, щоб уникнути шлюбу. Знову посваримося? Намагаюся не думати як викручуватимуться чоловік з цієї павутини брехні. За столом ведуться розмови про весілля. Олексій Васильович все планує та обговорює список гостей. Кладе шмат м'яса до рота й звертається до мене:
— Лесю, скільки буде гостей з вашого боку?
Я мало не поперхаюся. Хочеться сказати нікого, але це буде підозріло. Ховаю погляд та невпевнено м'ямлю:
— Батьки й сестра.
— І все? А родичі, друзі?
— Мої родичі живуть далеко, не впевнена, що вони приїдуть, а з друзів… — задумуюся і вирішую назвати хоч когось, бо усі підозріло на мене дивляться. Все одно весілля не буде, тому можна брехати, — гадаю три - чотири особи. І з родини, мабуть, хтось приїде. Не багато, до 30 людей.
— Добре, — Олексій Васильович серветкою витирає долоні, — буде невелике весілля. Коли познайомимося з батьками?
Цей чоловік, наче навмисно, затискає мене з усіх боків.
— Гадаю на весіллі. Вони дуже зайняті на роботі.
Мене розпитують про сім'ю, їхню роботу і мою біографію. Почуваюся як на допиті, чітко відповідаю на запитання та мрію, щоб ця вечеря закінчилася якнайшвидше. Нарешті, Олексій Васильович підводиться:
— Скажу Жанні організувати весілля. Зізнаюся, це для мене сюрприз, не чекав такого.
О, він тільки б знав, який це сюрприз для мене. Сташенки скупо прощаються і я йду з Дем'яном до його авто. Він галантно відчиняє двері. Я сідаю на переднє сидіння. Не знаю чи ця вистава для його родини, чи він і справді мене відвезе. Чоловік заводить двигун:
— Тобі куди?
Я називаю адресу й автомобіль їде у вказаному напрямку. Намагаюся привести думки до ладу. Досі не можу оговтатися від цього знайомства. Сімейка Сташенків більше нагадують змій. Я прагну вгамувати свою цікавість.
— Хто така Ліза?
— Моя дівчина, — Дем'ян відповідає не роздумуючи.
Груди неприємно залоскотали ревнощі. Так, Володимирівно, схоже ти загралася. Варто було статися цьому фальшивому поцілунку у щічку і я вже почала вважати Сташенка своїм. Вродливий, багатий, не дивно, що у нього є дівчина. Я давлюся заздрощами:
— То згідно з легендою ти зраджував їй зі мною? Я була коханкою? Не найкраща кандидатура у наречені.
— Згідно з легендою, у мене з Лізою була перерва, — Сташенко роздратовано буркає. Так само як і мені, ця ситуація йому неприємна. Потрібно закінчувати цей фарс. Я стискаю дверну ручку:
— Ти вигадав причину через яку не відбудеться весілля?
— Ні, ти ж чула, батько не визнає онука, якщо я не одружуся. Весілля буде.