Реферативна термінологічна довідка. Форми гумору.

В цій главі для найкращого розуміння викладення надаю тлумачення певних термінів, які найчастіше застосовуються у темі гумору. Весь зміст цієї глави взято з відкритих джерел інформації та оброблено реферативним способом.

Ковінька Олександр Іванович.

Український письменник-гуморист (1900 – 1985).

Глосарій – список понять в специфічній області знання з їхніми визначеннями. Традиційно глосарій знаходиться в кінці книги та включає терміни в межах цієї книги, які потребують уточнення або пояснення.

Гумор – інтелектуальна здатність вбачати в предметах смішне, властивість відчуттів викликати сміх, надавати розвагу, виявляти суперечності в навколишньому світі. Слово «гумор» в українській мові вживається в таких значеннях:

- Доброзичливо-глузливе ставлення до чого-небудь, спрямоване на викриття недоліків; уміння подати, зобразити щось у комічному вигляді.

- Художній прийом у творах літератури або мистецтва, заснований на зображенні чого-небудь у комічному вигляді, а також твір літератури, або мистецтва, що використовує цей прийом.

- Психічний стан, настрій людини.

Форми гумору

Існують різні форми гумору: іронія, пародія, сатира, анекдот, жарт, каламбур.

Іронія (від давньогрецького εἰρωνεία – «удавання») – сатиричний прийом, в якому істинний сенс прихований або суперечить (протиставляється) явному змісту. Іронія повинна створювати відчуття, що предмет обговорення не такий, яким він здається. Іронія може висловлюватись і письмово, але тоді слова беруться у лапки.

Форми іронії:

Пряма іронія – сатиричний спосіб принизити, надати негативного характеру описуваному явищу.

Антиіронія – протилежна до прямої іронії та дозволяє уявити об'єкт антиіронії недооціненим.

Самоіронія – іронія, спрямована на власну персону. У самоіронії та антиіронії негативні висловлювання можуть мати на увазі зворотний (позитивний) підтекст. Приклад: «Де вже нам, дурням, чай пити».

Сократова іронія – форма самоіронії, побудована таким чином, що особа, до якої вона звернена, як би самостійно приходить до закономірних логічних висновків і знаходить прихований сенс іронічного висловлювання, слідуючи посилкам суб'єкта, що «не знає істини».

Іронічний світогляд – стан душі, що дозволяє не приймати на віру суперечливі твердження і стереотипи, і не ставитися занадто серйозно до різних «загальновизнаних цінностей».

Постіронія – термін, який використовується для позначення такого стану, у якому серйозні та іронічні наміри заплутані. Рідше використовується як повернення від іронії до серйозності.

Паро́дія (від давньогрецького παρά – «біля, окрім, проти» й ᾠδή – «пісня») – текст, у якому відбувається комічне чи сатиричне наслідування іншого тексту. Пародія в перебільшеному вигляді відтворює характерні особливості оригіналу. Зазвичай вона навмисне будується на невідповідності стилістичного і тематичного планів тесту: наприклад, «низький» предмет описується «високим» стилем («бурлеск»), а «високий» – низьким стилем («травестія»).

Пародія – витвір мистецтва, що має на меті створення у читача (глядача, слухача) комічного ефекту шляхом навмисного повторення унікальних рис вже відомого твору, у спеціально зміненій формі. Інакше кажучи, пародія – це «твір-глум» за мотивами відомого твору, що вже існує. Пародії можуть створюватися в різних жанрах та напрямках мистецтва, у тому числі в літературі (у прозі та поезії), музиці, кіно, естрадному мистецтві та інших. Пародіюватися може один конкретний твір, твори деякого автора, твори деякого жанру чи стилю, манера виконання та характерні зовнішні ознаки виконавця (якщо йдеться про актора чи естрадного артиста).

У переносному значенні пародією називають також невміле наслідування (маючи на увазі, що при спробі створити подобу чогось гідного вийшло щось здатне лише насмішити).

Різновиди жанру літературної пародії:

- Гумористична чи жартівлива пародія, не позбавлена критицизму, але загалом дружня стосовно оригіналу; близька до неї комічна стилізація.

- Сатирична пародія, чітко спрямована проти оригіналу та наповнена різким критицизмом до всього ідейно-естетичного комплексу твору, що пародіюється.

Сатира (запозичення через фр. satire з лат. satira) – різкий прояв комічного в мистецтві, що є поетичним принизливим викриттям явищ з допомогою різних комічних засобів (прийомів): сарказму, іронії, гіперболи, гротеску, алегорії, пародії та інших.

Сатира – гостра критика окремих осіб, людських груп чи суспільства з висміюванням, а то й гнівним засудженням вад і негативних явищ у різних ділянках індивідуального, суспільного й політичного життя, суперечних із загальнообов'язковими принципами чи встановленими ідеалами. Гумор у сатирі використовується для того, щоб розбавити пряму критику, інакше сатира може виглядати як проповідь.

У своєму історичному походженні саме в давньоримській літературі «сатира» є твір поетичний, ліричний вірш більш менш значного обсягу, в якому ми знаходимо більш менш негативне або різко засуджувальне та обурене зображення властивостей і якостей окремих типових осіб або більш менш широкої групи осіб та явищ.

Від сатири за певним особистим змістом нападів і викриття у творі слід відрізняти памфлет і пасквіль. Останній характеризується найбільше моральною нечистотою спонукань автора у його нападі та викриття проти тієї чи іншої особи. Тоді як памфлет – іноді лише публіцистичний виступ, але може бути й художньою сатирою проти певної особи.