Висловлювання Ельдара Рязанова

Коли я готував матеріал по теорії гумору, то знайшов цікаві висловлювання одного з авторитетів гумористичного жанру, які здалися мені важливими та конструктивними. Йдеться про видатного комедійного кінорежисера радянських часів Ельдара Олександровича Рязанова (1927 – 2015). Цей режисер у своїй творчості займався не тільки зніманням фільмів, які заслужено користувались любов’ю глядачів та викликали веселий сміх. Він ще й писав тонкі ліричні вірші, вів телевізійні передачі.

Ельдар Олександрович Рязанов

Але тут я хочу згадати влучні висловлювання Ельдара Олександровича саме у плані створення теорії гумору. Мені вони здалися дуже доречними в означеній темі. Тому надаю його думки окремою главою.

Ці думки Ельдар Рязанов опублікував у своїй книзі «Не підбиті підсумки», цитати з якої я вибрав на свій смак та надаю у власному перекладі.

Чому гумор смертний?

На жаль, гумор старіє і вмирає. Я маю на увазі гумор не як поняття взагалі, а гумор, народжений у певну епоху. Безсмертного гумору немає. Жарти, каламбури, анекдоти, репризи, які бавили та веселили одне покоління, залишають байдужим інше.

Зараз навряд чи зустрінеш читача, котрий заливався б реготом над комедіями Арістофана. Нелегко побачити людину, яка сміється з томиком комедій Шекспіра. Значно послабшав «сміховий» вплив на читача і Марка Твена, і Оскара Уайльда, і Антоші Чехонте, і Джерома Джерома, і Аркадія Аверченка з його колегами «сатириконівцями».

Цей перелік можна було б продовжити. Навіть твори Ільфа та Петрова, які ми з дитинства знали напам'ять, куди менше розважають нинішню молодь. А показ ранніх короткометражок геніального Чапліна на телебаченні для багатьох глядачів не став очікуваним святом, а інших і зовсім розчарував. Виявилося, що далеко не всі «комічні» чаплінівські образи витримали випробування часом.

Це «вмирання кумедного» легко пояснити. По-перше, гумор – категорія соціальна. Кожен веселий твір, що полюбився читачам чи глядачам, як правило, містить у собі натяки, глузування, сатиричне викриття пороків, слабостей, збочень, властивих саме певному суспільству та його діячам саме в певний відрізок часу.

Гумор, а особливо сатира, завжди злободенні. І те, що сучасники сатирика розуміли часто з півслова, іншому поколінню ставало незрозумілим, вимагало зауважень, роз'яснень. А якщо неясно, в чий город кинутий камінчик, значить і не смішно. Гумор, який не викликає миттєвої реакції у відповідь – мертвий.

А якщо взяти так звану езопову мову, коли сатирик, побоюючись цензури чи переслідувань влади, зашифровує свої отруйні стріли, прикриває їх своєрідною димовою завісою, це вже зовсім недоступне для нащадків.

Отже, гумор, як і жінку, вік зовсім не прикрашає. Крім того, дуже важливим є фактор первинності. Один і той самий жарт рідко смішить двічі. Коли ти чуєш дотепний анекдот вперше, то щосили гуркочеш. Але вдруге він може у кращому разі викликати лише усмішку, втретє слухач залишиться просто байдужим.

Проза потребує ретельної роботи зі словом, а гумористична проза особливо важка, тому що не терпить словесних оборотів, виразів та описів, що знаходяться поза комедійним жанром.

Будь-яка авторська ремарка, зображення пейзажу чи окреслення зовнішності героя, простеження дії вимагають жанрової інтонації, специфічного підбору та поєднання слів, особливої концентрації думки, максимальної спресованості фрази, щоб у результаті викликати в читача сміх чи принаймні посмішку. А це дуже тяжко!

У комедійному кіносценарії чи п'єсі гумористичне навантаження окрім сюжету та характерів несе головним чином діалог. Ремарки часом пишуться не те щоб недбало, але принаймні дуже спрощено.

І це можна зрозуміти, адже ремарки не вимовляються артистами, а їх грають. У прозі кожне слово читається. Там немає підсобних чи допоміжних фраз, які часто зустрічаються у кінематографічній та театральній драматургії.

Я не вірю, що мистецтво та література, висміюючи, можуть з дурня зробити розумного. На моє переконання, художники повинні апелювати не до совісті безчесного брехуна, не до людяності бездушного бюрократа, не до розуму дурня — вони мають адресуватися до почуття гумору розумної, порядної, доброї людини.

Пародійний образ не знищить свій життєвий прототип, але допоможе іншим побачити його таким, яким він є насправді. Ідейний спекулянт не розбудить совість у реальних торгашів, але напевно поглибить уявлення про них.

На недобрих людей не тільки важливо вказати пальцем, важливо їх знешкодити, зробивши смішними. І сатиричний перст у цьому випадку є досить сильною зброєю. Іншими словами, комедія покликана озброювати добрих, розумних людей проти чванливих дурнів, самовдоволених користолюбців, пихатих бюрократів, малограмотних нуворишів.

Але крім їдкої сатири комедія може й повинна кепкувати над слабкостями, недоліками, гріхами славних і добрих людей, посміюючись над ними без отрути, без агресії, але теж досить точно і хльостко.

І тут часто доводиться чути такі закиди: що ж ви поставили розумну людину в безглузде становище і смієтеся з неї? Але ж у безглузде становище можна поставити саме розумну людину. Дурень перебуває в ньому все життя.

Саме почуття гумору здатне зберегти націю живою. Саме вміння посміятися, і в першу чергу над собою, говорить про цілющу душу народу. Потрібно засвоїти, що нація, яка не сприймає гумор – мертва. А ми надто часто буваємо злісними, похмурими, грубими, роздратованими, злопам'ятними. Національний характер змінився на гірше, ми маємо визнати це...

Деякі висловлювання Ельдара Рязанова з інших джерел.

Чи потрібно бути націленим на виявлення в цьому житті смішного? Ні. Я не намагаюся, щоб обов'язково було смішно. Найважливішою для мене є істинність ситуації. Якщо вона виявиться ще й смішною – чудово. Хоч фальші не буде. Намагаюся писати весело, а знімати прагну правдиво. Мені хочеться розповісти історію характерів, розповісти чесно.