Історичні засади гумору. Мольєр та Бомарше.

Розглядаючи історію розвитку гумористичного жанру у світі, дуже доречно згадати імена двох видатних французів – Мольєра та Бомарше. Цей довідковий матеріал допоможе краще зрозуміти особливості гумору цих авторів та тієї епохи загалом.

Жан-Батіст Поклен (Мольєр)

Мольєр (фр. Moliere), справжнє ім'я Жан-Батіст Поклен (15.01.1622 – 17.02.1673) – французький письменник, драматург і актор, один із засновників «Блискучого Театру» (1643 р.), пізніше його провідний актор. Творчість Мольєра мала чималий вплив на розвиток світової драматургії, на весь подальший розвиток буржуазної комедії як у Франції, так і за її межами. Під знаком Мольєра розвивалася французька комедія XVIII століття, яка відобразила всю складність переплетіння класової боротьби, весь суперечливий процес становлення буржуазії, як «класу для себе», який входить у політичну боротьбу з дворянсько-монархічним устроєм.

На Мольєра спиралася у XVIII ст. як розважальна комедія Реньяра, так і сатирично загострена комедія Лесажа, що розробив у своєму «Тюркарі» тип відкупника-фінансиста, побіжно намічений Мольєром в «Графині д'Ескарбаньяс».

Вплив «високої» комедії Мольєра зазнала і світська побутова комедія Пірона і Гресса і морально-сентиментальна комедія Детуша і Нівель де Лашоссе, що відображає зростання класової свідомості середньої буржуазії. Звідси виник новий жанр міщанської або буржуазної драми, цієї антитези класичної драматургії, підготовлений комедіями моралі Мольєра. В них серйозно розроблялися проблеми буржуазної сім'ї, шлюбу, виховання дітей – ці основні теми міщанської драми.

Всі виведені Мольєром образи педантів, учених, лікарів, манірниць, маркізів, святенників смішні перш за все своїм суб'єктивізмом, своєю претензією нав'язувати природі власні уявлення, попри її об'єктивні закони.

Для літературного метода Мольєра характерні такі риси:

- різке розмежування позитивних і негативних персонажів, зіставлення чеснот і гріха;

- схематизація образів, успадкована Мольєром від commedia dell'arte;

- механічне розгортання дії як зіткнення зовнішніх сил.

Комедійну техніку Мольєра (особливо його фарсів) використовували майстри розважальної буржуазної комедії-водевілю XIX століття від Пікара, Скріба і Лабіша до Мельяка, Галеві та Пальерона тощо.

Зі школи Мольєра вийшов знаменитий творець «Одруження Фігаро» Бомарше, єдиний гідний наступник Мольєра в галузі соціально-сатиричної комедії. Не менш плідним був вплив Мольєра за межами Франції. В різних європейських країнах переклади п'єс Мольєра стали потужним стимулом до створення національної буржуазної комедії. Так було перш за все в Англії в епоху Реставрації (Уічерлі, Конгрів), а потім у XVIII столітті Фільдінг і Шерідан. Так було і в Німеччині, де ознайомлення з п'єсами Мольєра стимулювало оригінальну комедійну творчість німецької буржуазії. Ще значнішим був вплив комедії Мольєра в Італії, де під безпосереднім впливом Мольєра виховався творець італійської буржуазної комедії Гольдоні. Аналогічний вплив здійснив Мольєр в Данії на Гольберга, творця данської буржуазно-сатиричної комедії, а в Іспанії – на Моратіна.

Бомарше

П'єр-Оґюстен Карон де Бомарше (фр. Pierre-Augustin Caron de Beaumarchais; 24.01.1732 – 18.05.1799, Париж) – французький драматург і публіцист епохи Просвітництва. Редактор Вольтера, автор першого закону про авторське право і засновник Товариства авторів.

Все його життя було позначене театром. Він найбільш відомий своїми драматичними творами, зокрема трилогією «Фігаро».

Написані в атмосфері революційного піднесення у Франції, сповнені гостро соціального змісту, драматичні твори Бомарше «Севільський цирульник» (1775) й особливо «Весілля Фігаро» (1784) поклали початок у французькій літературі новому жанру – політичній комедії. Аби поставити на сцені «Весілля Фігаро», Бомарше довелося кілька років боротися з королівською владою. За цими п'єсами Моцарт і Россіні створили славнозвісні опери.

«Не дуже тішать чужі веселощі, коли у самого на душі похмуро», – так визначав сам Бомарше той настрій, при якому краще за все читати або дивитися його комедію. Легкість та безневинні веселощі, розвага, задоволення від жартів – це девіз автора для своїх комедій.

«Справи інших людей цікавлять тільки тоді, коли про свої власні справи нема потреби хвилюватися», – так з тонкою іронією Бомарше окреслював психологічний стан свого поблажливого читача, який всім задоволений та готовий до сприйняття твору. Така поблажлива розкритість читача дозволяла автору сміливо вплітати політичні ноти у розважальний комедійний сюжет. Безтурботність витівок персонажів існує на сцені та весело закінчується у фінальному акті, але після закриття завіси суперечка нібито продовжується. Бо життя триває.

Свій підхід до розв’язання соціальної проблематики Бомарше висловлював таким чином: «Зображувати людей середнього стану у стражданні та у нещасті? Ще чого! Їх слід тільки висміювати! Кумедні піддані та нещасні королі – ось єдино чинний та єдино можливий театр».

«Після щастя командувати людьми найвища честь – це судити їх, чи не так, шановний пане?» – Так дотепно Бомарше звертається до уявного читача, віддаючи на його суд свій твір разом з персонажами. Чи можна було б висловитися більш іронічно?