Історичні засади гумору. Шекспір. Комедія дель арте.

Вільям Шекспір (англ. William Shakespeare). Народився у місті Стратфорд-на-Ейвон ймовірно 23 квітня 1564, бо точна дата народження невідома. Жив до 23 квітня 1616 року. Англійський драматург, актор і поет. Один із найвідоміших драматургів світу, автор принаймні 17 комедій. Не розглядатиму тут біографію Шекспіра, а лише згадаю характерні особливості його комедій.

Комедії – жанровий розділ творчості Вільяма Шекспіра, що охоплює майже половину його п'єс. Вперше цю групу творів було виділено у Першому фоліо 1623 року. Фахівці відносять частину комедій до «романтичних творів», частину – до «проблемних п'єс». Першим твором цього жанру стала «учнівська» «Комедія помилок». Згодом, Шекспір регулярно звертався до комедій, чергуючи їх із трагедіями та історичними хроніками.

Практично всі комедії Шекспіра були написані в перший період його творчості – з 1592 по 1600 роки. Для цього періоду характерним було оптимістичне світовідчуття і віра в гуманне начало. У цей час створюються такі комедії, як «Комедія помилок», «Приборкання норовливої», «Багато шуму з нічого», «Дванадцята ніч», «Два Верона», «Марні зусилля кохання», «Сон в літню ніч», «Венеціанський купець», «Як вам це сподобається», «Віндзорські насмішниці», «Кінець – справі вінець».

В епоху Шекспіра під комедією розумілася п'єса, здатна повеселити глядача, доставити йому радість і має щасливий кінець. У сюжеті ж поєднувалися комічні ситуації з трагічними подіями. Але драматурга цікавив не тільки комізм ситуації, а й характери героїв. Комедії Шекспіра – це, перш за все, комедії характерів. Серед дійових осіб комедій головне місце належить героїням. Саме вони ведуть інтригу, сміливо захищають своє право самим вирішувати свою долю.

Комедії Шекспіра відрізняються невимушеністю розвитку дії, жвавістю діалогу та народним гумором. При цьому в них ставляться серйозні суспільні проблеми. Комедії затверджують право людини на щастя, допомагають розкрити всі можливості людської особистості. Відчутна тут також і соціальна критика: Шекспір висміює соціальні вади – зіпсованість і духовну порожнечу дворянства, недоумкуватість буржуазії і користолюбство духовенства. Але в цілому атмосфера комедій говорить про оптимізм Шекспіра, про його віру в благополучне вирішення протиріч.

Комедія дель арте, або Комедія масок (італ. commedia dell'arte – артистична комедія) – вид італійського народного (майданного) театру, спектаклі якого створювалися методом імпровізації, на основі сценарію, що містить коротку сюжетну схему вистави, за участю акторів, одягнених в маски. У різних джерелах згадується як la commedia a soggetto (сценарний театр), la commedia all’improvviso (театр імпровізації) або la commedia degli zanni (комедія дзанні).

Театр проіснував з середини 16-го до кінця 18-го століть, надавши при цьому значний вплив на подальший розвиток західноєвропейського драматичного театру. Трупи, які грали комедії масок, були першими в Європі професійними театральними трупами, де закладалися основи акторської майстерності (термін комедія дель арте вказує на досконалість акторів у театральній грі). Тут вперше були присутні елементи режисури (ці функції виконував провідний актор трупи званий капокоміко, італ. capocomico).

До 19 століття Комедія дель арте зжила себе, але знайшла продовження в пантомімі та мелодрамі. У 20 столітті Комедія служила моделлю для синтетичного театру Мейєрхольда та Вахтангова.

Принцип tipi fissi, в якому одні й ті ж персонажі (маски) беруть участь у різних за змістом сценаріях, сьогодні широко використовується в створенні комедійних телесеріалів, а мистецтво імпровізації – у стендап комедіях.

Походження Комедії дель арте

У давньоримському театрі існував вид народних вистав, званий ателлани. Це були непристойні фарси, спочатку імпровізовані. Актори в них також носили маски; деякі з персонажів були подібні за характером маски з персонажами комедії дель арте (наприклад, римська маска Папуса та італійська маска Панталоне), хоча говорити про ателлани як про попередника комедії дель арте неправомірно: розрив традиції між ними складає понад дванадцять століть. Найімовірніше, мова може йти тільки про схожість обставин, у яких народжувалися ці види театру.

Комедія дель арте народилася з карнавальних святкувань. Театру ще не було, але були блазні, міми, маски. Іншим фактором стало зародження національної італійської драматургії. Нові п'єси писали Аріосто, Макіавеллі, Бібієна, Аретіно, але всі ці твори були мало придатні для сцени, вони перенасичені персонажами та великою кількістю сюжетних ліній. Ця драматургія отримала назву «вченої комедії» (італ. Commedia erudita).

Анджело Беолько (Рудзанте) в першій половині XVI століття складав п'єси для венеціанських карнавалів, використовуючи техніку «вченої комедії». Плутані сюжети супроводжувалися трюками та здоровим селянським гумором. Навколо Беолько поступово сформувалася невелика трупа, де визначився принцип tipi fissi та утвердилося використання на театральних підмостках народної діалектної мови. Нарешті, Беолько впровадив у драматичну дію танець і музику. Це ще не було Комедією дель арте. Трупа Беолько грала в рамках заданого сюжету, у неї не було вільної гри та імпровізації. Проте шлях для виникнення комедії було відкрито. Перша згадка про театр масок сягає 1555 року.

Основні персонажі Комедії дель арте

Кількість масок в Комедії дель арте дуже велика (всього їх налічується понад сто), але більшість з них є спорідненими персонажами, які розрізняються лише іменами та незначними деталями. До основних персонажів комедії належать два квартети чоловічих масок, маска Капітана. А також персонажі, що не надягають масок. Це дівчата-дзанні та Закохані, а також всі шляхетні дами та кавалери.