Види гумору

У попередніх главах ми розгледіли моральні, психологічні та сюжетні властивості гумору. Зараз час перейти до інших ознак жанру та спробувати відповісти на чергові запитання щодо нього.

Яким є гумор за якістю або за ідейним сенсом та літературним наповненням? Чи можна гумор розділити за інтелектуальним рівнем? Чи можна його розділити по гостроті та адресності, по складності сприйняття? Які існують закономірності та співвідношення між різними властивостями гумору?

Чарлз Спенсер Чаплін

Надам певну класифікацію видів гумору, якою я її бачу. Термінологію для їх назв застосовую традиційну, народну або просторічну, яку чув серед людей. Спробую розкласти цей жанр на рівні, починаючи з найпростішого і закінчуючи найскладнішим за сприйняттям. При цьому спробую пов’язати складність гумору з іншою його властивістю, тобто з доступністю або з широтою цільової аудиторії. Підкреслю, що це класифікація не по етичності або моральності гумору, а лише по складності його сприйняття.

Моя версія цієї класифікації така:

- «Регіт» – примітивний, найтупіший, але найсмішніший вид гумору, при якому залучені найпростіші (аж до фізіологічних) прийоми (невдале падіння, удар, «торт в обличчя»). Під словом «найсмішніший» тут розумію саме ознаку за найбільш активною реакцією глядачів. Цей вид не вимагає будь-якого обмірковування, має найшвидшу реакцію у відповідь. Смішна ситуація подається прямо та однозначно, без натяків та переплетення сюжету. При цьому кожний епізод є смішним сам по собі, як окремий художній елемент. Сюжетний розвиток має другорядне значення.

Впасти з велосипеда або йдучи пішки просто на вулиці, заплутатися у власних ногах та знову ж таки впасти, перечепитися через щось на шляху та ще раз впасти – все дуже просто та абсолютно зрозуміло, весело у самому прямому сенсі. Це і є ознакою такого гумору. Сміх виникає одразу, без будь-якої підготовки. Персонаж отримує удар в обличчя чимось великим, звісно що падає – чудово. Потім він підіймається та отримує другий удар, так само падає – ще краще. А якщо після удару тортом в обличчя, персонаж ще й облизує крем з цього торта – то це неперевершено! Більше падінь – успіх гарантовано.

Реалізовується найважливіший принцип сміху – ця халепа трапилась не зі мною. Це сталося з іншою людиною, яка звісно дурнувата. Їй було погано, але вона скоріше за все сама винна та за певних обставин ще й «заслуговує» на таке покарання. Я, глядач – добрий та достойний. А він, персонаж – дурнуватий, не достойний жалю та співчування. То все добре! Так йому і треба!

Такий гумор адресований до найширшої аудиторії. «Іржати як жеребець», реготати – таке просторічне визначення цього виду. Цей вид є найсильнішим по реакції глядачів, він викликає активну бурхливу емоцію, потребує найменшого попереднього «розігріву» аудиторії. Йому віддаю перше місце по безпосередності сприйняття.

- Гумор «Нижче пояса» також має найпростішу форму. Тут використовується сексуальна та фізіологічна тематика у прямому значенні, аж до вульгарності. В якості гумористичних елементів фігурують статеві органи та процеси. Висловлювання не завжди літературні, на межі цензурності або й трохи за тією межею. «Родзинка» полягає саме у непристойностях або ж у натяках на них.

Дуже часто жарти такого роду промовляються із символічним прикриванням рота, нібито «убік», не для всіх, не вголос. Нецензурні слова промовляються (або й пишуться) злегка викривлено, але повністю зрозуміло, з характерним удавано довірливим виразом на обличчі типу «я ж це кажу стиха, тільки вам». Таким чином виходять не зовсім матюки, а такі собі матючки, маленькі та нібито «прикриті» долонею коло рота. Цей вид трохи складніший за кидок тортом в обличчя – бо все ж таки вимагає певної, хоч і примітивної, розумової роботи – але не набагато. Сюжет потроху починає набирати ваги та значення, але не дуже швидко. Бо такі «напівприкриті долонею» матючки вставляються не за сюжетом, а за обставинами епізоду.

Як на моє переконання, у цьому виді гумору зовсім не йдеться про кохання та любов у високому розумінні цих понять. Якщо «нижче пояса», то вже точно нижче, без жодного пафосу.

- «Клозетний» гумор. У цій темі основним є похід у туалет у різних видах із використанням відповідної термінології та описом обставин. Відправлення фізіологічних потреб є головним аспектом комічного процесу цього виду гумору. Чи може цей процес бути смішним? За звичайних обставин ні. Що ж смішного, коли це відбувається у закритому приміщенні та наодинці? Сходив та й усе. Банально, бо все очікувано та планово.

Але якщо ці обставини різко змінити, як це й має бути у комедії? Наприклад, посадити «відправника» у людному місці, хоча б «на природі», або зненацька ввести у дію сторонніх глядачів чи «завалити» одну зі стінок приміщення. Важливий фактор – зненацька, раптом. «Прихопило» на вулиці… Оце вже помітно пришвидшить сміх. Раптом спали штани – сміх гарантовано. А якщо в ці штани «накласти» з переляку – ой-ой – шукайте «оскара».

Людина потрапила до неприємного становища, вона розгублено метушиться, не знає, що робити – цього достатньо, щоби з неї посміятися. Це ознака примітивного гумору, який є певною мірою безжальним. Співчуття до іншої людини – це вже значно складніший психологічний процес, який характерний для інших видів. Тут співчуття не характерне.

Цей вид гумору також не потребує жодного розмірковування. Вся фабула подається і сприймається безпосередньо та прямо. За великим рахунком, цей вид також «знаходиться» нижче пояса, значно нижче за голову, яка має думати. Викликає безпосередні примітивні реакції глядачів, розмірковувати тут нема про що взагалі. Але я його виділяю в окремий вид, бо процеси все ж таки різні за завданням.