Сюжетні властивості гумору

Говорячи про сюжетні властивості гумору треба розглядати особливості комічної ситуації або епізоду, які роблять смішним весь текст. Чим смішний текст відрізняється від трагічного по своїй структурі? Як він будується поелементно? Що в ньому є такого, що робить його смішним? Спробую визначити.

П’єр-Огюстен Карон (Бомарше)

У сюжетному плані основними властивостями гумористичної ситуації є:

- Несподіваний, різкий чи нелогічний поворот у розвитку ситуації, колізія інтересів персонажів, суперечності чи парадокси. Саме неочікувана розв’язка є найважливішим елементом гумористичного сюжету. Саме з цієї причини нам часто буває вже нецікаво переглядати або прослуховувати смішний епізод повторно, бо ми в такому разі вже знаємо кінець пригоди. Саме тому не варто анекдот повторювати двічі або й більше. Кінець жарту відомий – вже не смішно. Про анекдот у такому випадку кажуть, що він «з бородою».

Це ж саме стосується такого сюжету, де розвиток подій передбачуваний, цілком логічний за своїм ходом. Слухач або читач на початку розповіді здогадався, чим закінчиться епізод – весь комічний ефект зійшов нанівець. Емоція подиву лежить поряд зі сміхом. Спойлери згубні для гумору та для детективу.

- Максимально короткий та лаконічний опис розвитку ситуації, без зайвої деталізації подій, за якої кожне зайве слово та пояснення знижує гумористичний розжар і «розмиває» гостроту. Пояснювати гумор – дуже шкідливо.

- Попадання негативного персонажа у невигідне становище, бажано з його власної вини. Тут персонаж як би карається самим перебігом подій за свої негативні наміри та якості (жадібність, брехливість, агресивність) за принципом «не рий іншому яму – сам до неї потрапиш».

Справедливість такого покарання має бути очевидною та зрозумілою, цілком логічною. До того ж гарно, коли таке справедливе покарання «поганого» персонажа відбувається енергійно та під час різкого закінчення оповідання.

- Динамічність розвитку сюжету. «Затягнутий» анекдот не звучить. Додайте у гумористичний сюжет будь-який опис природи, одягу, інтер’єру – такий опис буде скоріше за все зайвим, знизить динаміку та врешті решт зіпсує комічний ефект.

Красиві описи природи додають в оповідання лірику, меланхолію. Але в гуморі вони часто зайві. Розлогі міркування персонажів цінні для філософського твору, в гуморі вони знову ж таки зайві.

Окремо від наданого вище переліку хочу згадати ще й про такий психологічний нюанс побудови гумористичного сюжету. Це один із найважливіших принципів психології у гуморі. Йдеться про співвідношення інтелектів читача та персонажа. Читачеві чи глядачеві важливо відчувати себе більш розумним та компетентним у порівнянні зі смішним персонажем, який має виглядати безглуздим і дурним. Це приносить читачу пряме задоволення.

Гумор працює на інтелектуальному контрасті. Вигідне становище читача стосовно дурнішого персонажа (за шкалою інтелекту) дає читачеві відчуття власної переваги та впевненості. Тому в гуморі дуже популярні персонажі типу «йолоп», «телепень», «нездара» або «дурник». Вони подобаються будь-якому читачу, навіть якщо за перебігом подій йому виражається співчуття та симпатії.

Така якість гумористичного сюжету базується на основній біологічній властивості людської натури – на потребі особистого домінування у своїй групі, колективі, спільноті. Кожен індивід бажає бути цінним, важливим, авторитетним у певному колі людей, мати свою долю поваги від оточення. В реальному житті це вдається далеко не кожному та далеко не завжди. Але ж при читанні книги або перегляді комедійного фільму таке бажання дуже легко втілюється у реальність – ось він недоумок, на екрані або у тексті, а я такий розумний з нього сміюся – все у повному «ажурі».

Ступінь безглуздості персонажа – це поріг, вище якого має апріорі перебувати читач. Чим дурніший і безглуздіший персонаж у конкретній ситуації, тим ширша цільова аудиторія для цього конкретного жарту. Легко бути розумнішим за цілковитого недоумка, який у сюжеті спотикається та плутається у своїх ногах, падає на рівному місці, забуває куди йшов.

У разі тонкого (англійського, інтелектуального) гумору цільова аудиторія помітно звужується. Важко здаватися собі розумним порівняно з недурним джентльменом, який є адекватним, жартує при ясній пам'яті та здоровому глузді.

При зрівнюванні інтелектів персонажа та читача ефект психологічної читацької переваги зникає, а разом із ним зникає і гумористичний комфорт.

У сюжетному плані варто згадати про дещо стандартизовані групи комічних персонажів. Це такі персонажі, за допомогою яких створюється ціла низка епізодів або оповідань. Я назву їх наскрізними для певних сюжетних ліній, коли той самий персонаж бере участь у кількох оповіданнях, тим самим поєднуючи ці оповідання у тематичні серії.

Йдеться зокрема про популярних героїв анекдотів або скетчів. Чапаєв та Петька, Наполеон у компанії з Чінгачгуком, Штірліц, Чукча, Ржевський та інші – дуже пізнавані та яскраві персонажі. Слід зауважити, що ці герої анекдотів часто дуже відрізняються за характером від своїх реальних чи літературних прототипів. Згадаймо хоча б Штірліца, який іде по німецькому штабу з парашутом, який волочиться за його спиною. Дивина та й годі! Але ж така різка невідповідність і є в цьому разі «родзинкою» гумору. Власне кажучи, як і у багатьох інших комічних сюжетах.

Очікуване заперечення щодо наскрізних персонажів – вони існують і в інших жанрах також. Так, згоден. Всім відомі Пуаро та Холмс у детективах. Або той самий Штірліц у «Сімнадцяти миттєвостях». Це все сюжетні серії. Але ж як легко їх перемагають анекдотичні наскрізні персонажі – за різноманітністю своїх пригод та непередбачуваністю ситуацій, за кількістю комічних варіантів! Годі й казати!