Психологічні властивості гумору

В цій главі хочу описати моє бачення психологічних властивостей гумору. В попередній главі йшлося про моральні властивості, тобто про те, що в гумористичному творі доцільно вважати добрим, а що поганим. Тут мова йтиме про те, як саме відчуття смішного виникає у сприйнятті людей. Як ми сміємося? За яких умов ми сміємося більше або менше? Як саме відчуття веселості приходить до людини? Які обставини впливають на цей процес та яким чином?

Крилов Іван Андрійович

Пізнаваність

Ця властивість гумору означає, що кожен читач має знайти та впізнати свої власні риси в усіх або в деяких персонажах твору. Зрозуміло, що мова не йде про повну відповідність персонажа та читача. Але якісь певні риси свого характеру – можливо, приховані чи несвідомі – читач має виявити у персонажах, пізнати. І позитивні риси, і негативні.

Кожен читач має упізнати себе в певному персонажі – в різних пропорціях, хоча б трохи, віддалено. Елементом впізнавання може бути описаний жест, міміка, характерний словесний вираз, вчинок, приховані чи очевидні думки, одяг, зачіска, теми розмови. У такому разі літературний твір буде живим, а не абстрактно вигаданим, не «з повітря» чи «зі стелі». Чим точніше попадання в знайомий для читача характер, тим гумор буде більш живим.

Чи лише себе має впізнати читач у персонажі твору? Ні, впізнання може стосуватися й когось зі знайомих або оточення. Впізнати можна також відомих людей, суспільних діячів або просто розповсюджені психологічні типажі з їх характерною манерою поведінки.

Пізнаваною може бути не лише людина, але й ситуація. Можливо, читач упізнає у гумористичному епізоді не згадані вище риси, а певну ситуацію чи її складові елементи, які відклалися у його пам’яті. Тоді у нього виникає відчуття, що це «про мене», щось знайоме та близьке, безпосередньо стосується, «гаряче». А якщо такого відчуття не виникає – то це про когось іншого, «я його не знаю», не смішно, «прохолодно», абстрактно, «зі мною таке не траплялося».

Злободенність

Гумор – це мистецтво, яке швидко «прокисає» та псується. Адже гумор часто буває на злобу дня, а ця сама «злоба дня» швидко змінюється. «Вічних» тем для гумору не так вже й багато. Жадібність, заздрість, дріб'язковість, тупість, егоїзм – з цього списку. Ці риси можуть бути притаманні узагальненому персонажу без конкретної адреси та прізвища, який до того ж не має й дати народження. Якщо в гумористичному епізоді йдеться про те, що «було колись», то в такому випадку безликість персонажу не дозволяє загострити жарт, полегшує його, нейтралізує «родзинку».

А от конкретні помилки сучасників, зроблені «по-свіжому», часто бувають дуже смішними саме з причини своєї актуальності. Гумор «просто з жару» зачіпає більше, коли персонажі «на слуху». Персоніфікований гумор має більше шансів на загострення. Тут термін персоніфікований вживаю стосовно людини, яка творить пізнавані вчинки, що набули помітного розголосу у суспільстві та жваво обговорюються серед людей.

У цьому разі загострення гумору додають ті вчинки, які є соціально проблемними, значущими та цікавими. Якщо проблема важлива, викликає громадський резонанс, то й у гумористичній формі вона звучатиме гостріше. Тоді й учасники такої проблеми стануть популярними та відомими, хоча й, може бути, у негативному сенсі та смішному вигляді.

А от коли актуальна проблема будь-яким чином розв’язується, то й комічність гумору навколо такої теми вщухає сама собою. Тема «осідає» та «розхолоджується».

Сміємося над чимось сьогодні – виходить добре, весело, бо смішне явище «стоїть» перед очима. А якщо посміятися над тим самим завтра – все, час минув, уже не цікаво. Вчора сміялися над чиїмось невдалими діями – завтра вже не згадаємо, про що саме йшлося. Гумор «просто з жару» буває актуальним, але він не тривкий.

Колективність сміху

Сміх – явище загалом колективне, хоча й не завжди. Чи можна сміятися наодинці? Так, звичайно. Наприклад, при читанні книги вдома, на самоті. Але ж наскільки сміх може бути «заразним» навіть у невеликій компанії. Важко собі уявити окрему людину, яка сумує у великій веселій групі. Природа людини – колективізм. Ми відвертіше сміємося у компанії, так само відверто й сумуємо у компанії за інших обставин. Веселість окремої людини прямим чином залежить від веселості групи. Чим більша група, тим більший ефект залежності індивіда від маси. Веселість аудиторії – колективна характеристика. Тож сміх у цьому сенсі є інтегральною характеристикою стану спільноти або групи людей.

Інертність сприйняття

Говорячи про гумор, потрібно пам'ятати, що веселість стану має свою інерцію, як у позитивний, так і в негативний бік. Веселий настрій має свій розвиток з певними фазами. Якщо хочемо підвищити веселість стану, то його потрібно поступово «розігрівати», попередньо подаючи жарти, підвищуючи напруження емоції. Знижувати веселість теж можна, роблячи протилежні кроки, заспокоюючи слухача, «охолоджуючи» аудиторію.

Сприйняття глядачами гумору, настрій на сміх, веселість мають свою інертність, яка дещо подібна до інертності фізичного тіла. У фізичного тіла інерція пропорційна його масі, а прискорення руху пропорційне силі, яка прикладена до тіла. Гумористична інерція аудиторії також пропорційно залежить від кількості глядачів у залі. Більшу кількість людей важче «розштовхати», для веселого прискорення потрібні більші зусилля.

Веселість аудиторії розвивається «по висхідній», має фазу розгону, «розігріву». Тому, на самому початку, в «холодній» фазі публічного виступу доцільно подавати інтелектуальний, тонкий гумор, що вимагає обмірковування. Це та фаза сприйняття гумору, коли взагалі ще можливо поєднання сміху та мислення як двох паралельних процесів. А пізніше, за наростання гумористичного тонусу – більш простий гумор типу «регіт», який сприймається безпосередньо, без осмислення. При гарному «розігріві» глядач сміятиметься навіть над найменш хитромудрими жартами.