Моральні властивості гумору

Почати розгляд хочу з основного питання. А саме, яким є він, гумор, за характерними ознаками? Чим він відрізняється від інших жанрів? Що притаманне лише йому? Які властивості та якості мають бути у гумористичного літературного твору чи публічного виступу? Звісно такі гумористичні властивості існують у різних видах мистецтва, але я хочу триматися ближче до літератури, до «свого». Тому й весь розгляд в мене буде мати такий нахил. Тож у цій главі пропоную розглянути характерні властивості гумору, починаючи з моральних.

Марк Твен (Семюел Ленгхорн Клеменс)

Моральна спрямованість та відповідальність автора

Для чого власне існує гумор? Що саме є головною метою гумору? Веселощі, гарний настрій, заповнення чимось нудного проміжку часу? Так, але впевнений, що цього замало. Це не є головним. Може, гумор існує для психологічного відпочинку та розваги? Для емоційного розвантаження після стресів та важкої праці? Знову так, але знову ж таки цього замало, коли йдеться про головну мету. Адже перелічені завдання – для легкого гумору. Тоді про що мова?

А мова про такі собі «лікувальні» властивості гумору. Адже загально відомо, що існують ліки проти звичайних хвороб – медичні засоби – таблетки, пілюлі та таке інше з лікарського арсеналу. А чи є пілюлі від дурості та самовпевненості? А чи існують таблетки від заздрості та підлості? Чим можна лікувати хвалькуватість та безвідповідальність?

Так, такі «пілюлі» та «таблетки» існують – вони досить дієві та добре випробувані часом – їх назва гумор, сміх, жарти тощо. Цими «таблетками» можна лікувати як окремих людей, так і все суспільство в цілому, відповідно до масштабів «захворювання». Тож яку мету гумору доцільно вважати головною?

А головною метою гострого гумору має бути осміяння негативних людських якостей для їхнього подальшого викорінення в суспільстві. Ця дія вже більш схожа на хірургічний скальпель, якщо продовжити медичні аналогії. Адже великі соціальні «пухлини» терапевтично не лікуються, їх треба видаляти «оперативно». Все негативне має бути виставлене у невигідному світлі, зжите. Все позитивне – м'яко огинатися «вістрям» комізму, не «дряпаючи» його. Це для тих м’яких випадків, коли «терапія» ще можлива та ефективна.

Для морального спрямування гумору вкрай необхідно визначитися з головним питанням моралі – що саме у суспільстві є негативним, а що є позитивним? Над чим сміятися можна й потрібно, а над чим не варто? Хто це має визначати? Тобто, у цьому разі доцільно згадати класичне запитання відомого літературного персонажа – «а судді хто?»

Тут йдеться про те, що саме автор гумористичного твору несе основну відповідальність за тему і предмет осміяння. Він повинен правильно усвідомити та визначити за власними моральними орієнтирами, що саме з описуваних явищ і подій є негативним і підлягає виправленню через сміх.

Правильно усвідомити та визначити? Легко сказати… не так просто зробити. Адже кожен автор завжди є насамперед людиною, з притаманними їй слабкостями та недоліками, з помилками та вадами. З власною позицією, яка може бути спірною. Чи завжди автор правий? Впевнений, що ні. Хто дасть гарантію, що персональні моральні орієнтири автора цілком збігаються з суспільними? Авжеж ніхто.

Треба пам’ятати, що негативні наслідки осміяння можуть бути болісними та проявлятися протягом досить довгого часу. Особливо, якщо йдеться про несправедливе осміяння. Відкрита та чесна громадська позиція автора гумористичного твору – це одне. В такому разі автор висловлює свої думки не ховаючись за псевдонімами та сміливо сприймає критику на свою адресу.

Але ж буває в житті й підле глузування над фізичними вадами інвалідів, над бідністю та хворобами – це вже зовсім інше. У реальній практиці розмежування гумору на етичний та неетичний буває не таким очевидним, як у наведеному прикладі. Ось чому я обрав для образного порівняння гострого гумору саме хірургічний скальпель, а не сокиру чи шаблю. «Рубати» від плеча – багато розуму не треба. Але чи є від цього користь? Точність та коректність – ось дуже важлива та бажана властивість гумору.

Не можна забувати й про зовсім іншу відповідальність за гумор, юридичну. Тут хочу згадати про цензуру та негативну реакцію влади на певні гумористичні виступи з критикою. Такі явища бували за різних часів, є вони й зараз, нема де правди діти. У таких випадках вже будуть доречні й псевдоніми та особиста конспірологія для сміливих авторів. Жорсткість цензури – показник нездоров’я суспільства, яке за умов свого здорового морального стану має самостійно регулювати відносини між гумористами та владою через право та етику.

Адресність

Негативні риси можна осміювати як окремі недоліки, які властиві «комусь» без конкретної прив’язки до людини. Але більшого ефекту можна досягти, сміючись персонально над носієм цих рис.

Негативні сторони життя, які висміюються у літературному творі, мають свого конкретного чи узагальненого адресата, типаж. Сміятися можна над людиною з конкретним прізвищем або над збірним образом. Адресний, точно спрямований гумор – це найгостріший тип гумору, він здатний зачепити «за живе» і образити. Але саме такий гумор і є найбільш дієвим для морального очищення. Можливий сміх над абстрактним персонажем у нейтральній ситуації, такий сміх найм'якіший і нешкідливий. Але він і не «очищає».

Можливий «чистий» сміх – не над ким. Він може веселити. Але такі беззубі веселощі не можуть виправити жодної суспільної вади, користі від них немає. Такий гумор підійшов би для уявного утопічного суспільства, де б жили самі невинні «янголятка». Тому це справа «рожевого» майбуття.

Якщо образно уявити собі певний шлях від легкого гумору до найгострішого, то на цьому шляху ми зустрінемо такі поняття як сатира та критика. Чим вони відрізняються? На мою думку, сатира має більш персоніфіковану адресність та більшу категоричність висловлювань, ніж звичайний гумор. А критика взагалі передбачає пряму та конкретну адресність висловлювань, але при цьому вона зовсім не смішна.