Частина 1. Терези Мистецтва.

Моє мистецтвознавство. Есе.

Коли говоримо про мистецтво, то мені часто на думку спадає образний предметний приклад, який я сам собі придумав. Це певна ілюстративна схема, з допомогою якої зручно сприймати різні складні процеси, використовуючи її наочність. Так легше собі уявити та усвідомити деякі життєві закономірності та взаємозв'язки. Цей приклад допоможе мені та читачеві знайти розуміння гармонії в мистецтві та творчості або, хоча б, образно її уявити.

Почуття міри – це одне з основних властивостей мистецтва. Саме усвідомлення міри та почуття міри й надає художньому твору властивість мистецтва. Для мене таке твердження аксіоматичне та безперечне. Тут мова йде про почуття міри у тих випадках, коли все має бути точно і тонко відміряне – емоції, дії, жести, фарби. Адже при перебільшенні будь-якої художньої дії понад певну норму твір стає незграбним або навіть вульгарним. Як виміряти цю «норму» чи «дозу»? Потрібен відповідний інструмент. Для вирішення такого завдання я уявляю собі мистецтво у вигляді Терезів. Це звичайні важільні ваги з двома чашками. У простому прикладі чашок дві, як завжди. А у реальному житті чашок, швидше за все, багато.

Завдання творчої людини – збалансувати ці Терези таким чином, щоб вони перебували в рівновазі. На кожну чашку терезів ми кладемо свої мистецькі творчі емоції: жалість, гнів, біль, скорботу, любов, радість тощо. Завдання творчої людини – так дозувати емоції та експресію, щоб чаші Терезів були врівноважені. Потрібно покласти емоцій та виразності на «чашки» рівно стільки, щоб вони врівноважилися. Тоді мистецтво «працює».

Існує й інша формула, яка може послужити для знаходження образного балансу у мистецтві. Але вона менш наочна. Вона більш смакова у прямому та переносному значенні. Я сам собі вигадав одну таку фразу, яка виражає ідею балансу в мистецтві. Звучить вона так: «Мистецтво схоже на суп, який ми повинні точно посолити». Бо з дитинства чув від батьків такі слова у різних випадках щодо помилок у кулінарії – «Недосіл на столі, а пересіл на голові». Цей народний вираз стосується не лише власне солі та кулінарії, я це зрозумів уже трохи згодом. Звичайно ж, висловлювання може сприйматися ширше – і щодо взаємовідносин між людьми, і в складних творчих дослідженнях. Суп має бути посолений з точним дозуванням, і доза будь-якої художньої дії в мистецтві також має бути точно вивірена та зважена.

Сіль – знову ж таки у прямому та переносному значеннях – повинна надавати потрібний смак як кулінарній, так і творчій страві. Будь-який перебір та недобір погіршує якість творчого продукту, робить його «несмачним». «Недосіл» робить твір нудним, а «пересіл» – взагалі непридатним до вживання-сприйняття. Як визначити необхідну дозу? Відповідь одночасно і проста й складна – на ваш авторський смак. Чи зійдеться він зі смаком глядача-читача-слухача? Жодної гарантії! Образний приклад із супом працює вдало, на мій погляд, у деяких випадках. Але не завжди, тому все ж таки опишу докладніше Терези.

То що ж, власне, треба зважувати на цих Терезах Мистецтва? Що є «матеріалом» для зважування? І предметом зважування? А ось все те, що є виразним і піддається оцінці типу «більше-менше» – виразні засоби у всій своїй можливій різноманітності. Предметом «зважування» є все те, що передає емоції в мистецтві, елементи художніх прийомів та дій. У кожному виді мистецтва – свій набір засобів.

Широта посмішки актора – енергійність міміки та жестикуляції. Ось він щось зобразив на обличчі. Мені здалося, що актор мені підморгнув. Але я не встиг роздивитися, якось він це зробив дуже швидко і незрозуміло. Недограє? Слабко? А за хвилину він уже зробив таку міну, що було навіть неприємно на нього дивитися. Скорчив якусь пику. Переграє? Занадто сильно? Де ж у такому разі «золота» середина? Шукаємо, зважуємо…

За старих часів у театрах актори застосовували яскравий грим для того, щоб виразність міміки була видна у всьому залі, включаючи далекі ряди. Поблизу такий грим сприймався як недоречний. Почуття міри ситуативно, у цьому складність гри актора.

Ступінь гумору та гострота жарту – над чим і з кого сміємося в комедії. Над чим і скільки плачемо в трагедії? Чи є певний баланс емоцій у драматургії? Звичайно. Його шукали ще давні греки у своїх театральних виставах. Їхні знахідки цінні й для нас у сучасному мистецтві.

Фарби на картині художника – колірні акценти, колорит у його співвідношеннях, композиційні ритми – без жодного сумніву, всі ці виразні елементи живопису повинні бути у взаємодії один з одним. У живописі відомий ефект, коли певний елемент зображення сприймається нібито «приклеєним» до чужого фону. Він виникає при невідповідності промальовування деталей картини, а також за інших невідповідностей частин зображення.

Чомусь деякі картини хочеться довго та уважно розглядати й зблизька, і здалеку. Хочеться розглядати дрібні деталі зображення – кожен листочок букета в натюрморті, кожен ґудзичок на костюмі персонажа. При цьому приємно побачити картину цілком, в гармонії з інтер'єром, оцінивши розмах великих мазків. Відповідь на це «чомусь» проста – картина збалансована за кольором та композицією.

Гармонійність музики – дзвінкість та висота звуку, ритм та тембр. Люблю слухати великий оркестр наживо зблизька. Тоді можна не тільки почути кожен інструмент окремо та всі їх разом, але й постежити за рухами пальців на клавішах та струнах. Це висока гармонія, бо у разі симфонічного оркестру поєднуватись у співзвуччі мають кілька десятків виконавців. Керує ними людина у фраку за допомогою простої палички. Як він це робить? Не знаю. Для мене це диво. Але він вміє точно зважити гучність звучання кожного інструменту.

Гра епізодів у романі – перетин сюжетних ліній, співвідношення образів, переплетення фразеології. Її не завжди виходить побачити з першого прочитання. Для того, щоб зрозуміти та відчути літературні вишукування складного твору, користуюся методом, який почув від Бориса Стругацького – «справжній читач має вміти не просто читати, а й перечитувати». Цей метод справді працює, пробував неодноразово. Тільки з другого прочитання розкривається сенс гри епізодів і приходить розуміння взаємодії елементів складного оповідання. З третього прочитання можна яскравіше вловити смак фразеології. Усі частини літературного твору зважуються на своїх Терезах.