Реферативна термінологічна довідка по гармонії

Визначення по темі ГАРМОНІЯ з Вікіпедії та інших ресурсів.

Гармонія – узагальнене поняття, що вказує на поєднання, злагодженість, взаємну відповідність якостей (предметів, явищ, частин цілого).

Гармонія, поліфонія, аналіз музичних творів – частина теорії музики, вчення про правильну побудову співзвуччя в композиції.

Гармонія (др.-грец. ἁρμονία – зв'язок , порядок; налаштування, лад; злагодженість, пропорційність, стрункість) – комплекс понять теорії музики. Гармонійною називається (у тому числі і в повсякденній мові) приємна для слуху і усвідомлена розумом злагодженість звуків (музично-естетичне поняття). У науковій перспективі це уявлення призводить до композиційно-технічного поняття гармонії як поєднання звуків у співзвучності та їх упорядкованого наслідування. Гармонія як наукова та навчально-практична дисципліна вивчає звуковисотну організацію музики як багатоголосної, так і одноголосної.

Сонет (італ. sonetto – звучати) – ліричний жанр, що складається з чотирнадцяти рядків п'ятистопного або шестистопного ямба, власне, двох чотиривіршів (катрени) та двох тривіршів (терцети) з усталеною схемою римування: охоплювальною абба, абба, ввд, еед або (рідше) перехресною абаб, абаб, вде, вде, тощо.

Вінок сонетів – поетична форма, утворена з 15 сонетів, ланцюжок 14 з яких побудований таким чином, що останній рядок кожного сонета повторюється в першому наступного, а останній рядок 14 сонета повторює 1-й рядок 1-го.

П'ятнадцятий сонет (магістральний сонет, магістрал, мадригал) складається з перших рядків попередніх 14 сонетів. Магістрал є тематичним і композиційним ключем (основою) вінка; як правило, він пишеться першим. Крім того, існують й одиничні вірші-вінки.

Віршовий розмір, або Метр (грец. μέτρον – міра) – це поширений у силабо-тонічній версифікації термін для позначення особливостей ритмічної одиниці, покладеної в основу певного віршового твору, власне – міра вірша, його загальна схема, з якою узгоджуються його елементи (ямбічний розмір, дактилічний розмір тощо).

Стопа – найкоротший відрізок певного віршового метра, сконцентрованого у групі складів з відносно незмінним наголосом (ритмічним акцентом). Стопа сприймається як одиниця вимірювання та визначення віршового ритму. В українській силабо-тоніці вона спирається на природне мовне чергування наголошених та ненаголошених складів, які зумовлюють специфіку віршового розміру.

Залежно від кількості складів стопа буває двоскладова (ямб, хорей, пірихій, спондей), трискладова (дактиль, анапест, амфібрахій, бакхій, молос), подеколи – чотирискладова пеан.

За порядком розміщення наголосу стопа називається високою, якщо всі склади наголошені (спондей, молос), висхідною, коли закінчується наголошеним складом (ямб, анапест, бакхій), і спадною — у протилежному випадку (хорей, дактиль, антибакхій). Розрізняються також закриті стопи, які мають наголоси на початкових та прикінцевих складах (амфімакр), та перехідні, де крайні склади ненаголошені (амфібрахій). Оскільки пірихій позбавлений наголосів, його вважають низькою стопою.

Ямб – у силабо-тонічному віршуванні двоскладова стопа із наголосом на другому складі (-1).

Хорей, або Трохей – двоскладова стопа з першим довгим і другим коротким складами (1-).

Дактиль – стопа з трьох складів, з яких перший – довгий, решта – короткі (1- -).

Амфібрахій – трискладова стопа з довгим середнім складом (- 1 -).

Анапест – у силабо-тонічному віршуванні стопа, що складається з двох ненаголошених і одного наголошеного на кінці складу (- - 1).