Глава 2. Частина 2. Шепелявий Буквоїд і фіаско Вобли

Оскільки наш і без того маленький медсестринський колектив стрімко позбувся одного члена, нам з Гертрудою довелося ходити на роботу без вихідних цілий місяць. Поки Старша шукала заміну нерадивому бійцю, що поліг у битвах з Фантомасом.

Чи відвідували мене жахливі думки в той період? Безумовно!

Я мріяла про нову медсестру в нашому колективі, або про те, щоб звільнитися без відробітку, як Вобла, що стала знаменитою в стінах клініки. Але до того моменту вже пройнялася теплими дружніми почуттями до Гертруди. І бачачи її відданість цьому місцю, а також відповідальність у роботі, я не наважилася піти і залишити її на поталу звалених обов'язків.

І оскільки Вобла стала особистим асистентом Шепелявого Буквоїда, нас з Гертрудою це все одно не звільняло від відвідування Його Відлюдницької Величності. Навпаки, ми стали бувати в його кабінеті частіше, адже прибирати доводилося в ньому тепер за двох. А Вобла, перебуваючи в підмайстрах у свого гуру, і тренуючись на його пацієнтах проводити процедури, стала залишати в кабінеті ще більше безладу. Я не наважуся стверджувати, це тільки невинні припущення розлюченої Гертруди, що Вобла паскудила назло. Так чи інакше, у нас не залишалося іншого виходу.

Через якийсь час до нас з Гертрудою стали приходити чарівні медсестри на стажування. Молоді дівчата з'являлися на кілька днів і після, блискавично канули в лету, мотивуючи своє небажання працювати тим, що тут можна тільки деградувати. І справді, обстановка часом здавалася дуже гнітючою. Як у плані монотонних медсестринських обов'язків, так і в плані неповажного ставлення до середнього медперсоналу.

Спливає в пам'яті один напружений робочий день. Я носилася паркетними коридорами, розривана роботою, як сайгак. Несподівано дорогу мені перегородив Шепелявий Буквоїд. Він ніс себе неквапливо натертим паркетом, як лінива шмаркля. Змушена зупинитися через раптову появу такого собі шлагбаума перед собою, я зі скрипом пригальмувала своїми копійчаними капцями по підлозі, залишивши чорну смугу від капцевої гуми. Подивившись на нього, я культурно поставила питання:

— Так, Шепелявий Буквоїд, ви щось хотіли?

Він і справді чогось хотів. Блищати, як софіти величезної сцени, і освітлювати собою мій неосвічений медсестринський розум. Підійшовши до мене впритул, він тицьнув кострубатим пальцем у мій бейджик, на якому скромно виднівся напис: «Маня — медсестра». Примруживши свої глазки, ніби там дуже дрібно написано, вчепився в нього рукою. В секунду скрививши і без того кривий рот, він зверхньо зазирнув у мої нічого не розуміючі очі.

— Ти знаєсь, цем ти отлицаесся от Воблы? (Ти знаєш, чим ти відрізняєшся від Вобли? — Прим. автора) — прошепелявив він.

Я, зрозуміло що, приблизно розуміла, що різниця між нами лише в тому, що я нікому не чухаю п'ят у стінах цієї богодільні лакшері сегмента. Але цікавість взяла верх.

— І чим же? — вимовила я уточнююче запитання.

Він прийняв вигляд гордовитого лауреата Нобелівської премії, яким насправді не був, і вимовив:

— Ты – всего лись медсестра, годная лись для того, стобы исполнять указания доктолов. А Вобла – она умнее вас всех! Она сколо будет доктолом! — (Ти — всього лиш медсестра, придатна лиш для того, щоб виконувати вказівки лікарів. А Вобла — вона розумніша за вас усіх! Вона скоро буде доктором! — Прим. автора)

Чи відчувала я образу від приниження? Анітрохи! Я завжди відрізнялася гострим сприйняттям власної гідності і в іншій ситуації наваляла б ляпасів. Але конкретно в цій я вибухнула голосним сміхом, відірвала його лапу від свого бейджа і пішла далі у своїх справах не обертаючись.

Що стало причиною мого несамовитого реготу? Ви вже знаєте, що Фантомас вимовляв слова настільки погано, що потребував сурдолога. Шепелявий Буквоїд же говорив краще, але все одно погано. Так ось, під час полум'яного спічу Шепелявого Буквоїда в коридорі, я задумалася, яким чином Шепелявий Буквоїд і Фантомас спілкувалися між собою? Можна припустити, що вони комунікували один з одним за допомогою письма на папері, але ви ж знаєте, якими паршивими почерками пишуть лікарі. Тому такий варіант здавався теж малоймовірним.

З часом виявиться, що ця думка виникала не тільки в мене.

Через такі дурні ситуації наші з Гертрудою стажерки тікали миттєво.