Глава 1. Частина 2. Фантомас і декілька екземплярів

Попри середину жовтня, наступний день був сонячним, що відроджувало в моїй медсестринській душі багато радості, яка залишилася в минулому літі. Він ніс мені нові знайомства.

І наступним, з ким я познайомилася на новій роботі, була моя нова колега — медсестра Гертруда. Насправді її справжнє ім'я залишиться в секреті, але пізніше я поясню, чому саме такий псевдонім я до неї приліпила.

Перше знайомство з цією дивовижною, сорокап'ятирічною жінкою ввігнало мене в невимовний страх. Але не від того, що Гертруда була страшною. Я б сказала, що навіть навпаки. Вона мала чудову точену фігуру, яка, я впевнена, розбурхувала найінтимніші фантазії в запалених розумах сотень чоловіків. Молоде обличчя і блондинисте довге волосся. Нехай простить мені Бог, але іноді я й справді думала, що для збереження своєї молодості вона пожирає немовлят. Потім, звісно, трохи попрацювавши, я зрозумію, що це результат чудодійної дії ботулотоксину типу А, інакше кажучи — «Ботоксу».

Угледівши мене, вона жваво вхопила мою худу кістляву руку і поволокла закутками клініки, наче тріпотливого карася, якого волочать на обробну дошку.

— Тут кабінет. Ось ще один. А це кухня, туалет, склад, стерилка, — курсувала вона зі мною в оберемку коридорами клініки.

Але при слові «стерилка» її обличчя спотворилося і перетворилося на маску суворості. Вона стиснула моє зап'ястя ще міцніше і втягнула за собою в цю священну для будь-якої поважаючої себе медсестри кімнату. Вона була невеликою, за периметром стіни розставлені шафки, а над ними симетрично такі ж, тільки навісні. Відірвавшись від моєї руки, Гертруда почала по черзі відкривати і закривати шафки, голосно примовляючи:

— Все, що потрібно, знайдеш тут, але не дай Боже залишиш тут безлад. Одна така вже є! Нарікай на себе! Я не знаю, що з тобою зроблю!

Безумовно, це звучало як погроза, але я не набралася сміливості нариватися на цю злу, на перший погляд, тітку.

***

Перша зміна в клініці нагадувала мені перебування в Тауері або Бастилії. Кому що більше до душі. Я, звісно, про це тільки в книгах читала, але саме таке перше враження осіло моторошним осадом у моїй душі. Ви скажете, що трагічно аж якось занадто. І так, ви маєте рацію!

По-перше: я давно вже не мала звички ходити на роботу з огляду на те, що рік до цього трохи не емігрувала до Канади на ПМП.

По-друге: кожного Божого ранку, в який треба було йти на копійчану роботу, мене розбивала мігрень. А все лише від зухвалих думок про те, що я не можу марнувати свою молодість, віддаючи її на благо якомусь Фантомасу, наприклад.

По-третє: клініка й справді нагадувала режимний об'єкт.

Люб'язно мене проінструктувавши, Гертруда то і діло прислухалася, оглядалася і шепотілася. Тоді я зрозуміла, що в цих вибілених стінах негласно існує звід певних правил для медсестер:

1. Не виходити з клініки, адже лікар без медсестри — як без рук.
2. Обідати, коли дозволять. Якщо у медсестри є додаткові навички, як, наприклад, у Джекі Чана, то можна поглинати їжу в екстремальному шкереберть з переворотом по дорозі на процедуру в кабінет.
3. Не дивитися Фантомасу в очі. Це недотримання горезвісної субординації, та й взагалі, щоб елементарно не причепився і не почав на вухо про щось грізно «брли»-кати.
4. Пересуватися безшумно, бо шумно можуть пересуватися тільки «Гіппократи».

Якщо не зациклюватися на цих правилах, то, в принципі, робота мені подобалася.

***

Наступного дня в цьому чудовому закладі мене зустрічала вже інша колега-медсестра. Молода, худа, життєрадісна Вобла. І якщо ваш слух ображає таке невинне прізвисько, то запевняю, що, як і «Гертруда», воно присвоєно неспроста.

Звичайна дівчинка з великими амбіціями і ще більшими таємницями. Працювати з нею було простіше з огляду на те, що вона була відсутня на роботі. Не так щоб явно, але постійно перебуваючи лише в одному кабінеті, поруч із лише одним лікарем. Це викликало конфлікт у тісному медсестринському колективі, а далі й цілу купу чуток. Але з власного життєвого досвіду з упевненістю можу стверджувати, що приказка «диму без вогню не буває» має безапеляційний сенс.

Це були дві абсолютно протилежні людини.

Гертруда — досвідчена медсестра, яка любить порядок у всьому, особливо в роботі. Іноді я думала, що основне своє покликання вона бачила в догоджанні Фантомасу, оскільки думала, що перебуває в дружніх стосунках з його дружиною. Гримзувата на перший погляд жінка була вірним другом, цікавим співрозмовником і професійно підкованою колегою.

Вобла ж завжди випромінювала посмішку, але за нею ховалося лише лицемірство і озлобленість на всіх за їхню нелюбов і неприйняття. І якщо дати досвідченому психологу на вивчення даний екземпляр, то він ствердно вкаже на дитячі травми, які дана персона пронесла через усе життя, включно до свого тридцятиріччя.

Через деякий час цей невеликий колектив став моїм.

Я, Старша, Гертруда і Вобла.

Обов'язки медсестри були не стільки скрутними, скільки принизливими у своєму виконанні.

З першими промінчиками сонця, коли двері клініки відкривалися для своїх пацієнтів, медсестра мала приготувати кожен кабінет до прийому. Тобто накрити столик стерильною одноразовою пелюшкою, на неї акуратно викласти стандартний набір для прийому, який включав: рукавички, маски, шапочки, одноразові шприци і т.д. Таким же чином, покриваючи одноразовим простирадлом, приготувати крісло для проведення процедури. Після процедури, тобто між пацієнтами, як мишка-норушка, в долі секунди прибрати все сміття і знову підготувати кабінет до процедури.

Не буду відразу втомлювати вас переказуванням посадової інструкції медсестри. Віддаю перевагу поступовому викладу, але робота ця була рутинною. Нічого не може сприяти більшій деградації людини, як мовчазне і нескінченне подавання ватних спонжиків по сорок разів на день.