Розділ 3: «Логіка С++ проти магічного коду»

Роман гарячково намагався розібратися у витоках магічної енергії. Він відкрив свій ноутбук, який у цьому світі працював від дивного внутрішнього сяйва, і розгорнув свій звичний IDE для С++.

— Якщо магія — це просто потік даних, то кайдани повинні описуватися математичною матрицею, — мимрив він собі під ніс, а пальці вибивали дроби на клавіатурі. — Створимо структури, пропишемо виклики методів, очистимо оперативну пам'ять...

Але щоразу, коли він намагався примусово компілювати код для зняття кайданів, металеві кільця на його зап'ястях спалахували розпеченим добіла залізом. Роман шипів від болю, метався по кам'яній залі, але заперечував очевидне.

— Зупинись, Романе! — Майя підійшла до нього і рішуче поклала руку на його гаряче плече. — Ти знову робиш те саме. Ти ховаєшся за кодом С++ і математикою, бо тобі страшно подивитися на власні почуття.

— Яке відношення мають мої почуття до алгоритмів?! — огризнувся він, ховаючи від неї погляд.

— Пряме! У цьому світі кайдани живляться твоїм соромом та запереченням. Поки ти вдаєш, що в тебе «все під контролем», вони спалюють тебе зсередини.

Вона опустилася поруч із ним на підлогу, взяла його тремтячі долоні у свої й вперше за довгі місяці м'яко, без докору, сказала:

— Подивися на своє тіло. Де болить? Що ти насправді відчуваєш зараз?

Роман застиг. Його дихання перервалося. Він заплющив очі і з зусиллям, через біль, вимовив:

— Мені страшно, Майє. Мені страшно, що я невдаха. Що моє вигорання вбиває мене, і що я не знаю, як жити далі, окрім як брати ці дурні кредити й заливати біль...

Як тільки він промовив це вголос, розпечене залізо на його руках згасло, перетворившись на звичайне холодне срібло. Кайдани не зникли, але перестали пекти шкіру.

— Перший крок зроблено, — прошепотіла Майя. — Ти щойно знайшов перший правильний вказівник.