Від автора

Я не знаю, коли саме ви відкрили цю книгу. Можливо, це був випадковий вибір на полиці, а можливо — довгий пошук чогось, чому ви ще не вигадали назву. А, може, щось у вас просто захотіло тиші, яка не лякає, а лікує.

Якщо ви тут — значить, ви теж памʼятаєте. Можливо, не конкретні імена чи чіткі сцени з минулого. Ви пам'ятаєте відчуття: холодний дотик дзеркала, раптовий запах морської солі серед запиленого міста або те, як завмирає серце, коли стрілки годинника раптом стають невагомими.

Ця історія — не про когось іншого. І вона не зовсім вигадка. Вона — як знайомий запах, який ви впізнаєте миттєво, але ніяк не можете згадати, де саме відчували його вперше. Я писала її в ті дні, коли не могла пояснити собі деякі власні спогади. Коли сни ставали в'язкими й реальними, а слова починали звучати самі собою, перетворюючи папір на дзеркало.

Якщо вам щось відгукнеться — не поспішайте. Прочитайте речення ще раз. Дайте йому час осісти всередині вас, як осідає вечірній туман на вулицях Неаполя. І якщо відчуєте дивне тепло або легкий трепет — це нормально. Це означає, що ваша пам'ять почала розмовляти з моєю.

Бо іноді текст не шукає того, щоб його аналізували чи розуміли розумом. Він просто хоче, щоб його почули. Він хоче стати частиною чиєїсь «терапії спогадом».

Дякую, що дозволили цій історії пройти крізь себе. Не бійтеся заблукати в цих кімнатах — іноді ми знаходимо себе саме тоді, коли остаточно втрачаємо дорогу назад.

Приємного читання.