Глава 15. 2062 Геополітичний торг за Реактор

У 2062‑му році за заскленими стінами конференц‑центру «Реактора пам’яті» офіційно говорили про безпеку, етику й спільне благо. У кулуарах говорили про інше: про доступ до важеля, який умів схиляти майбутнє в потрібний бік — принаймні в межах імовірностей.

Подію офіційно називали скромно: «Технічна сесія Ради нагляду TEPL‑NODE щодо оновлення регламенту доступу». На беджах — нейтральні логотипи: ООН, ЄС, декілька наддержавних агенцій, емблема «Reactor of Memory — TEPL Node».

Ніде не було написано того, що всі думали: «Геополітичний торг за Реактор».

У великій залі для пленарних засідань стояли довгі столи півколом. У центрі — прозорий пульт модератора. За скляними стінами виднівся модернізований Теплодар: вежі вітряків, сонячні панелі, акуратні фасади, вода Барабойського водосховища, що блищала під осіннім сонцем.

— Шановні колеги, — сказала ведуча від ООН, — сьогодні ми обговорюємо оновлення протоколів доступу до прогнозних модулів «Реактора пам’яті» для учасників консорціуму. Нагадую: йдеться не про зміну мандату системи, а лише про, — зробила легку паузу, — оптимізацію використання її можливостей.

Слово «оптимізація» в цьому залі мало присмак «монетизація».

Окрім уже знайомих державних делегацій — Україна, ЄС, Північноамериканський блок, Об’єднана Азійська Коаліція, Латиноамериканський консорціум — за столом сиділи й нові фігури.

Представник глобальної енергетичної корпорації «HelioGrid», що володіла частиною відновлюваної генерації Європи. Представниця страхової мегаструктури «Atlas Risk», яка спеціалізувалася на страхуванні від кліматичних і геополітичних ризиків. Делегат від «Aegis Data Systems» — консорціуму, що керував кількома найбільшими платформами прогнозування для фінансових ринків і логістики. Усі вони були «партнерами проєкту». Усі вони тепер хотіли трохи більше, ніж просто графіки загальних ризиків.

За одним зі столів — Олена Мельник, тепер уже з більшою сивиною в волоссі, але з тим самим чітким поглядом. Поруч — Марія Литвин, яка вийшла з великої політики, але залишилася «старшою радницею» з питань суверенітету в часових проєктах.

У першому ряду — інспекторка Майя Вірт, що зайняла місце аудиторки спостерігача, не голосуючи, але фіксуючи кожне формулювання.

Першими слово отримали не держави, а корпоративні партнери.

— Дякую, пані модераторко, — підвівся представник «HelioGrid», високий чоловік із м’яким, але добре поставленим голосом. — Я говоритиму не мовою політики, а мовою енергетичних балансів.

На екрані за його спиною спалахнули діаграми: споживання, генерація, удари по об’єктах енергосистеми України й Європи 2022–2040 років, кампанії атак на енергетику, піки дефіцитів.

— Після 2022 року ми всі пам’ятаємо, — сказав він, — як виглядали масовані удари по енергосистемі України: понад тисячу атак лише за перший рік по об’єктах генерації й розподілу. Європа тоді підтримувала українську енергетику реверсними потоками, постачанням обладнання, координацією мереж. Але й наші власні системи були під тиском — кібератаки, газові шантажі, цінові шоки.

Він зробив жест — і на екрані з’явилися лінії, що показували, як предиктивні моделі допомагали перерозподіляти навантаження, уникати блекаутів, переналаштовувати енергетичні потоки.

— «Реактор пам’яті», — продовжив він, — у ті роки був одним із ключових інструментів для прогнозування ризиків і сценаріїв атак. Його матриці дозволяли нам бачити, де й коли найімовірніше станеться нова хвиля ударів, як вони вплинуть на регіональні мережі, як краще завчасно розпорошити навантаження.

Він перевів погляд у бік української делегації.

— Ми не забули, що це — український проєкт, українська земля, українські люди. Але й ви, — легкий кивок Марії, — не маєте забувати, що без наших інвестицій, наших мереж і наших даних цей вузол не став би тим, чим є зараз. Ми разом будували те, що тепер називаємо «загальноєвропейським щитом пам’яті».

— Переходьте до пропозиції, — сухо втрутилася модераторка, не даючи перетворити виступ на промову.

— Пропозиція проста, — сказав представник «HelioGrid». — Розширити наш доступ до прогнозних модулів від рівня «загальні індекси ризику» до рівня «сценарне моделювання по секторам». Іншими словами, дозволити нам бачити не лише «ймовірність енергетичних криз у регіоні», а й деталізовані розклади по галузях, маршрутах, вузлах — в обмін на подальший внесок у підтримку й розвиток вузла.

У залі заворушились.

— Ви говорите, — підняв брову Чжан Хай із Азійської Коаліції, — про доступ до тих же інструментів, якими ми користувалися для запобігання ударам, але тепер — для оптимізації ваших ринкових стратегій?

— Безпека й економіка давно нероздільні, — спокійно відповів представник. — Чим краще ми бачимо ризики, тим дешевше коштує енергія для всіх. Це не тільки «про прибутки», це — про стабільність.

«А ще — про можливість грати на ринку наперед, знаючи, де й коли щось станеться», — подумала Марія, але вголос промовчала.

Наступною виступила представниця «Atlas Risk».

— Наш аргумент простий, — почала вона. — Коли ми страхували українську енергосистему й логістичні ланцюги Європи під час атак на інфраструктуру, ми робили це, маючи в руках моделі ризиків. Частина цих моделей базувалася на даних «Реактора пам’яті» — агрегованих, знеособлених, але тим не менш цінних.