Глава 14. Таємна нарада в бункері (2022)

Стіл був настільки великим, що його край губився в напівтемряві. Над ним — не люстри, а пласкі панелі з холодним білим світлом. На стінах — не картини, а екрани, зараз приглушені до режиму очікування. Десь угорі, крізь десятки метрів бетону й ґрунту, гриміли віддалені вибухи — чергова ніч масованих ударів по критичній інфраструктурі України. У цьому бункері час ніби відлунював із запізненням: спершу приходили дані, потім — рішення. Того разу на порядку денному був Теплодар.

Формально це було одне із засідань Ставки Верховного Головнокомандувача — органу, створеного ще в лютому 2022‑го для оперативного управління обороною. Неформально — «закрита технічна нарада розширеного складу».

За столом, окрім Президента, Головнокомандувача, начальника Генштабу й кількох міністрів, сиділи люди, яких на публічних фото Ставки ніхто ніколи не бачив: сірі костюми без відзнак, науковці з позначкою «спеціальні проєкти», представники СБУ й воєнної розвідки, один сивий чоловік із Міненерго, ще двоє — з Нацкомісії з ядерної безпеки.

— Переходимо до пункту сім, — сказав Президент, перегортаючи електронний планшет. Голос був хрипким від постійних виступів, але впевненим. — «Аномалії в секторі Теплодар. Доповідь спільної групи ГУР, СБУ й технічного комітету».

У кімнаті стало трохи тихіше.

— Прошу, — кивнув він людині з розвідки.

Слово взяв полковник ГУР із короткою стрижкою й темними колами під очима.

— Пане Президенте, панове, — почав він, — ми коротко доповімо те, що вже обговорювали на попередніх технічних брифінгах, але тепер із додатковими деталями.

На центральному екрані спалахнула карта України. Потім — повільний зум на південь, до Одещини.

— Це, — показав полковник лазерною указкою, — — загальна картина ударів по критичній інфраструктурі за перший рік війни: енергетика, мости, порти, вузли зв’язку. Ми всі знаємо, що Одеса й область були одними з ключових напрямів російських атак: порти, зерносховища, нафтобази, об’єкти енергетики, мости в Бессарабії.

Він клацнув — карта змінилася. Тепер — детальніша теплокарта Одеської області. Яскраво‑червоні й помаранчеві плями вкривали:

• Одесу й передмістя.
• Портові кластери Чорноморська й Южного.
• Узбережжя й прибережну смугу.
• Мости в районі Затоки й через Дністровський лиман.

Посередині цієї строкатої мозаїки виділялася одна дивна ділянка — блідо‑жовта, майже чиста.

— Це… — Президент нахмурився, — …що?

— Сектор між Одесою й Барабойським водосховищем, — відповів полковник. — Район Теплодара й прилеглої енергетичної інфраструктури.

Він збільшив фрагмент.

— Ми вже доповідали, що по цьому квадрату кількість зафіксованих прямих ударів — статистично аномально мала. Враховуючи значення об’єкта — колишнього майданчика атомної теплоелектроцентралі, теплових потужностей, вузлів ЛЕП, — логічно було очікувати тут значно більшу щільність атак.

Кілька військових кивнули: ці цифри вони бачили не раз.

— Але, — продовжив полковник, — на сьогодні у нас є додаткові дані.

На екрані з’явилася інша карта — уже не ударів, а моделей.

— Це — результати симуляцій, які проводила наша аналітична група разом із західними партнерами, — сказав він. — Ми моделювали «раціональну» поведінку російського командування, виходячи з їхніх реальних ресурсів, типових патернів ударів і цілей, заявлених у їхніх документах і заявках.

На змодельованій карті практично весь трикутник між Одесою, Миколаєвом і кордоном із Придністров’ям світився «цікавими» для удару вузлами. Серед них — один особливо яскравий маркер.

— Це, — полковник коротко кивнув, — і є район Теплодара. У всіх моделях він входить до переліку рекомендованих цілей — як енергетичний і логістичний вузол, як потенційний майданчик для контролю регіональної мережі.

Він перемкнувся назад на реальну теплокарту.

— Але в реальності… — він дав усім кілька секунд подивитися, — …там — «дірка».

У кімнаті пройшов ледь чутний гул.

Слово взяв інший — представник СБУ, Марко, тепер уже в іншому статусі та з іншим ім’ям у протоколах, але з тим самим пильним поглядом.

— Є ще один шар, — сказав він. — Ми перехоплювали й аналізували низку розмов російських військових і «цивільних» спеціалістів, а також документи з їхніх закритих форумів і технічних обговорень.

На екрані з’явилися витяги з перехоплень — без деталей, лише фрази:

«…об’єкт під Одесою, краще не чіпати ракетами, можливо, знадобиться…»
«…якщо вийде дістатися групою, спробувати отримати доступ на місці, не пошкодивши…»
«…там якісь старі радянські наработки, краще тримати цілу…»

— Мова йде про той самий майданчик, — пояснив Марко. — Вони використовують різні евфемізми: «об’єкт біля колишньої АТЕЦ», «зона старих випробувань», «цікава точка». Але геокоординати збігаються. У кількох перехопленнях прямо вказується: «по цьому квадрату зараз не працюємо ракетами, бо є інший план».

— Інший план? — перепитав хтось із генералів.