Глава 10. 2062: Глобальний інтерес до Теплодара

Закрита нарада почалася з того, що двері зачинилися без жодного звуку.

Не було ні гучного клацання замка, ні скреготу — просто повітря в кімнаті стало щільнішим, а прозора панель біля входу з зеленого загорілася червоним.

— Режим «інсайт», — сухо констатувала система штучним голосом. — Аудіо‑ та відеофіксація — лише у внутрішній контур. Зовнішнє мовлення — заблоковано.

Інспекторка, та сама жінка з чіткими рисами обличчя й короткою стрижкою, сіла у центрі овального столу, клацнула пальцями — і над столом повільно розгорнулася напівпрозора сферична проєкція. У центрі кулі пульсував маленький вогник. Під ним — підпис:

«TEPL‑NODE / CLASS: PLANETARY TIME TOPOLOGY ANCHOR».

— Отже, — інспекторка повела поглядом по обличчях присутніх, — пункт перший нашого порядку денного: формалізація статусу об’єкта під Теплодаром.

Кімната була без вікон — глибоко в одному з рівнів «Реактора пам’яті». На стінах — лише кілька екранів, зараз вимкнених. Освітлення м’яке, розподілене, без жодних «прожекторів».За столом — десятеро.

Представниця України — сива жінка у вишуканому, але стриманому костюмі з маленьким тризубом на лацкані. Представник Європейського Союзу — високий чоловік із легким французьким акцентом, віртуальні нотатки якого мерехтіли перед ним у повітрі. Представниця Північноамериканського блоку — темношкіра жінка з прямим поглядом і виразом, що поєднував іронію й втому.

Делегат Об’єднаної Азійської Коаліції — спокійний, майже кам’яний, дивився на проєкцію, не кліпаючи. Представник Латиноамериканського консорціуму — молодший за інших, але з таким виразом очей, ніби бачив не менше. Окремо — представниця ООН, двоє людей від Міжнародної ради з часової етики, і, трохи осторонь, Олена Мельник — уже зі сріблом у волоссі, але з тими самими сірими очима, що бачили в цьому вузлі трохи більше, ніж дозволяли протоколи. Інспекторка — Майя Вірт (так її записували в усіх документах) — не представляла жодну з держав. Вона була делегаткою так званого «Наднаціонального аудиторського корпусу», створеного спеціально для нагляду за глобальними системами, на кшталт «Реактора пам’яті».

— Ви всі отримали попередні матеріали, — сказала Майя. — Але, перш ніж ми перейдемо до дебатів, я маю офіційно зачитати класифікацію, схвалену Радою безпеки часу, — вона підвела очі. — Так, я знаю, що вам не подобається ця назва. Мені теж. Але термін уже прижився.

Кілька людей криво всміхнулися.

— Згідно з останнім аудитом, — продовжила вона, — підземний об’єкт під містом Теплодар, Одеська область, Україна, який історично розвивався від експериментального модуля «ОМЕГА» до сучасного комплексу «Reactor of Memory — Local Node TEPL», офіційно класифікується як «планетарний вузол часової топології» першого класу.

Слова зависли в повітрі.

— Це означає, — чітко, майже беземоційно пояснила Майя, — що його активність, у сукупності з глобальною мережею вузлів, здатна впливати на макроскопічний хід історичних процесів не лише на рівні держав, а й на рівні всього виду. Не в сенсі «фантастичного переміщення у часі», — вона глянула на представника Латиноамериканського консорціуму, який саме відкрив був рота, — а в сенсі статистично значущого зсуву ймовірностей сценаріїв.

Вона зробила паузу.

— Іншими словами, — підсумувала, — те, що відбувається тут, у Теплодарі, більше не можна розглядати як суто український, європейський чи навіть регіональний проєкт. Це — вузол, який торкається всіх.

Представниця України ледь помітно стиснула губи.

— Дозвольте, — сказала вона, перш ніж інспекторка встигла продовжити. — Марія Литвин, Уповноважена з питань суверенітету України в проектах часової безпеки.

Майя кивнула: мовляв, слово ваше.

— Ми не заперечуємо, — Марія говорила рівно, але в голосі вчувалося напруження, — що Теплодар має глобальне значення. Маленьке місто, засноване як селище енергетиків ще в 1981 році, давно перестало бути просто «енергетичним проєктом». Ми першими відчули наслідки експериментів із часом на своїй території. Наші люди — були їхніми піддослідними, наші спогади — стали сировиною для перших моделей.

Вона на мить перервалася.

— І тепер, коли цей об’єкт визнають «планетарним вузлом», ми б дуже не хотіли, щоб це автоматично означало «планетарну відсутність відповідальних», — додала вона. — Україна не збирається перетворюватись на ще одну «сіру зону», де всі користуються й ні за що не відповідають.

— Ніхто цього не пропонує, — спокійно сказала представниця Північноамериканського блоку. — Принаймні, не вголос.

Декілька людей стримано засміялися.

— Але, — продовжила вона, — давайте чесно: зараз доступ до повних даних «Реактора пам’яті» мають одиниці. Україна, технічна команда, невелика група міжнародних модераторів. Решта — отримуєте агрегати, індекси ризику, узагальнені проєкції. Коли ми говоримо про «планетарний вузол», це означає, що модель має бути більш інклюзивною. І в контролі, і в доступі.

— «Інклюзивність» — це гарне слово, — відповіла Марія. — Ми добре пам’ятаємо, як ним прикривали «інклюзивний доступ» до нашого газотранспортного вузла й Чорного моря. Закінчилося танками.

— Зараз не 2022‑й, — втрутився представник ЄС. — Зараз інша архітектура безпеки.