Розділ 9. Томмі

Наша сімейна вечеря вперше минула в повному складі і навіть дуже приємно. Ми не пішли в якийсь розкішний ресторан, а в чудове  затишне місцеве кафе. Думаю, що Річард з Лаурою бували тут дуже часто.  Я  вперше побачив, як  Лаура сміється від душі, тепер не здається мені такою злюкою. 

Після вечері ми приїхали на пляж. Мама  з Річардом пішли гуляти вздовж берега і залишили нас вдвох. Хоча на вечері у нас не було змоги поговорити нормально, та ми мали почати наше знайомство заново. Тепер ми сидимо на піску на березі океану, повний місяць освячує нам вид, хвилі океану час від часу торкаються наших босих  ніг, такий чудовий момент.

 — Як довго  ви уже живете в нашому будинку? — запитує Лаура.

— Ти про будинок в Маямі? Ну не дуже, та я там і не буду жити, це не мій дім. 

— А де твій дім? — цікавиться вона. 

— Там де важливі для мене люди… проте немає такого конкретного  місця. Ми дуже часто переїжджали.

— У твоєї мами було багато чоловіків?

— Ні, твій тато другий.

— Твій був першим?— у мене починається нервовий сміх. 

— Точно не він. — Бачу на її обличчі непорозуміння. 

Її першим коханням був Майкл, він з нами жив до моїх років 14 напевно, а потім покинув і відтоді ми жили вдвох. Йому не подобалося, що вони виховують не рідну дитину, йому хотілося своїх, та мама Марґарет хотіла присвятити життя мені і не хотіла більше дітей.

— В якому сенсі не рідну? Тобто Марґарет тобі не рідна мама? — здивовано запитує вона. 

— Вона була найкращою подружкою моєї біологічної мами. — дивлюся на цей глибокий і спокійний океан,і починаю розповідати свою історію.

 Все почалося з того, що у моїх батьків були хороші стосунки, поки не з’явився я. Тато не хотів залишатися вдома і знайшов собі дуже сумнівну компанію, вони вживали багато алкоголю і наркотиків. Він приходив і бив маму, та вона його кохала і залишалася з ним, закриваючи очі на всі ці червоні прапорці. Та після чотирьох років такого життя в один день він просто зник, можливо вбили чи просто помер від передозу. Тереза, так звали мою біологічну маму. Вона була просто в розпачі, не знаходила собі місця, почала взагалі за мене забувати, коли я так потребував її поруч. І завжди в ці моменти біля неї була Марґарет, вона дбала про нас. Коли нам було добре за словами Терези і коли погано, насправді їй  завжди було погано. 

Через рік після зникнення чоловіка вона потрапила в аварію і померла. Я пам’ятаю її, що колись саме цю жінку називав мамою, більшість історій мені розповіла Марґарет, так як був занадто малим, щоб запам’ятати це, я просив її про це часто, та коли мені виповнилося років 15  вона спокійно сіла і розповіла усю історію. Я вдячний, що саме вона була подружкою моєї мами, що мене не кинула, а забрала в теплий і люблячий дім, що вона могла народити своїх дітей і віддати мене в дитячий будинок, а вона доглядала і любила тільки мене. Та часом мені ставало її так шкода, що через мене від неї пішов чоловік, якого вона так кохала, та він не гідний її, якщо так відпустив і що дітей у неї більше немає, а вона могла бути не тільки для мене такою люблячою мамою.

Але зараз я радію, коли бачу її щасливою з Річардом, думаю,що це і є її кохання всього життя. Вона моя рідна мама і завжди нею була. 

Повертаю  голову до Лаури і бачу, що вона обійняла коліна руками і поклала на них голову, її волосся розсипалося по плечах і вона мене уважно слухає. 

Єдине, що вона каже після моєї відвертості це:

— Твій дім там де твоя мама. — І я розумію, що вона не просто мене слухала, а і чула. Вдячний, що вона мене не жаліє і нічого не каже, просто вислухала, це і було мені потрібно. Я усміхаюся їй і кажу:

— Та сподіваюся, що скоро у мене з’явиться інший дім, бо у мами своє життя і зараз вона його насправді проживає, у неї своє життя, а у мене своє.— Помічаю, що вона все міцніше обіймає себе, напевно змерзла. Тому знімаю з себе толстовку і накидую їй на плечі.

— У тебе є дівчина? — цікавиться вона і починає одягати мою толстовку. 

—  Ні. — Коротко кидаю я.

— Я  не вірю, не може такого бути! 

— Чому? — весело запитую її. 

— Ну ти такий увесь хороший хлопчик, за тобою мають бігати дівчата. А колись була?

— Нуууу, щоб офіційно, то  ні, а так було декілька дівчат. Та мені потрібна тільки одна.

Вона починає так щиро сміятися, що аж закидає голову назад.

— Чому ти смієшся?

—  Ти мене дивуєш, — все що вона відповідає і дивиться мені в очі.

— Щодо твого хлопця. Ти казала, що ви щасливі разом і у вас все добре? — І туь  її веселощі зникають, я вже жалкую, що запитав про нього, адже її усмішка просто неймовірна.

— Та не те щоб щасливі…, але думаю залишимо цю історію на інший день. — Декілька хвилин сидимо мовчки і вона каже:

— Нумо проведемо ці канікули класно, будемо ходити на вечірки і я тебе буду знайомити з різними дівчатами, хто знає, можливо ти саме тут зустрінеш свою долю.

— Ууууу. Вечірки? Після них я завжди буду тебе тягнути додому на собі? Не  дуже класна перспектива познайомитися із дівчатами. — саркастично відповідаю їй, вона мене легко штовхає в плече і ми разом починаємо голосно сміятися. Я обіймаю її за плечі.

— Бачу що ви здружилися, — каже мама

— Ходімо до машини і їдемо додому, — підтримує її Річард.

Ми підіймаємося, я подаю їй руку, вона її бере, і ми разом вчетверо йдемо.