Розділ 8. Лаура

Прокидаюся і ще не встигаю розплющити очей, як відчуваю головний біль і втому в тілі. І навіть випита вночі таблетка, не  дуже допомогла мені. Я зовсім не виспалася, навіть не уявляю о котрій годині я потрапила додому, але вирішую, що потрібно піднятися з ліжка і піти в душ, душ… Я вчора, тобто напевно вже сьогодні вночі  була в душі, у мене з’являються в голові флешбеки, так, я точно була там, моя зачіска має просто жахливий вигляд, я  заснула із мокрим волоссям і не висушила його. Дивлюся  на себе в дзеркало і розумію, що не тільки моє  волосся має жахливий вигляд. 

Підходжу до шафи і обираю для себе світло  рожевий  купальник, щоб піти для басейну трохи пізніше, і дуже довгу білу футболку, вона буде,як міні сукня. 

Йду у ванну кімнату, заходжу в душову кабінку і починаю робити свої звичні процедури. Значну увагу приділяю волоссю, наношу шампунь, бальзам і маску. Також очищаю шкіру тіла гелями та скрабами. Я стою під струменями води і пригадую, що недавно теж стояла тут, і мене сюди привів…я розумію, що я навіть не знаю його іменні, син Марґарет. Він справді бачив мене в тому стані. Не заздрю йому. 

Виходжу із душової кабінки і витираю вологе тіло рушником, після одягаю купальник і футболку. Пшикаю волосся спреєм і розчісую його, наношу на довжину і кінчики олійку, беру фен і починаю сушити волосся. Після, приділяю увагу своєму обличчю і тепер я схожа на людину.  Тому вирішую, що час  спуститися на перший поверх.

У вітальні за столом сидять тато, Марґарет і її син, напевно зараз ще ранок. Я не знайшла своєї сумочки з телефоном, сподіваюся, що вона в будинку, бо зовсім не хочеться бачитися із Джеком. Марґарет помічає мене і швидко підіймається із свого місця.

— Доброго ранку, Лауро. Як ти себе почуваєш? —  вони  бачили мене вночі?

— Краще, дякую.

— Сідай за стіл, я тобі дещо приготувала.

Я так і роблю, сідаю навпроти тата і місця де сиділа Марґарет, а збоку мого місця сидить її син і жує свій сніданок.

— Смачного. — бажаю я їм і чекаю на Марґарет. Вона приносить мені миску бульйону.

— Дякую!

—  Томмі залишив записку, щоб я тобі приготувала бульйон. —  каже вона посміхаючись. 

Томмі. Його звати Томмі. Думаю він знає, як  звати мене, тому і сенсу знайомитися немає.

Спочатку він мені допомагає мені, потім проявляє такі знаки турботи. Він або дуже вихований і хороший, або хоче справити враження.

— Ти на нас уже не сердишся? — запитує тато.

Чи серджуся я на них? Я і вчора не сердилася, просто неприємне відчуття, коли від тебе приховують такі важливі речі. Хотілося просто нікого з них не бачити.

—  Ні, та я сподіваюся, що більше у вас дітей немає і секретів.—  усміхаюся до них , вони відповідають взаємністю.

— Ну що, можливо заплануємо щось разом, а то у нас не дуже добре почалася відпустка? — запитує тато. 

— Ми могли б повечеряти в якомусь класному ресторані і погуляти на пляжі.Бо насправді я зараз не хочу нікуди йти,можливо полежу біля басейна. 

— Можемо сьогодні  повечеряти, але на завтра ми з Річардом придумає справді щось цікаве. А зараз поїдемо по магазинчиках прогуляємося. Томмі ти з нами? 

— Ні, я залишуся тут.

— Тоді ми поїдемо. — вони встають з-за столу, Марґарет заносить посуд на кухню і вони виходять із будинка. 

Ми залишилися  вдвох і між нами тиша. Я вирішую почати:

— Слухай. Дякую тобі,тщо допоміг мені, я все пригадала. 

— Радий був допомогти, —  відповідає він, бере свою тарілку і заносить її на кухню, а потім підіймається в свою кімнату. 

                                                    ***

Я вже встигла поплавати і тепер ніжуся на сонці. І тут з’являється тінь, спускаю свої окуляри на носа, переді мною стоїть Томмі, в одних пляжних шортах. 

—  Ти хотів щось?

— Я приніс твою сумку, ти  залишила її вчора біля будинка, — відповідає він і простягає сумочку мені. Швидко її беру і перевіряю чи є телефон, на місці, я із полегшенням видихаю

— Як добре, що вона тут. Не дуже хотілося б прости, щоб Джек її привіз.

—  Ви точно зустрічаєтеся? У мене склалося враження,що він тобі неприємний.

— У  нас все нормально 

— То тебе знудило від алкоголю чи все-таки від поцілунків Джека? — який нахаба,він ще глузує з мене?

— Вибач, що? — витріщаюся я на нього.

–— Нічого, справді, це  було зайвим. Можливо ми познайомимося заново, бо якось все із самого початку пішло не так.

— Лаура, — без роздумів простягаю йому руку, він її бере в свою і відповідає

— Я Томмі. Приємно познайомитися Злюко! —  і усміхається.

Злюка? Він довго думав над цим дурним прізвиськом чи тільки зараз придумав?