Розділ 7. Томмі

На годиннику 03:20, та я ніяк не можу заснути, гортаю різні соцмережі, слухаю музику…можливо безсоння, або денний сон дає про себе знати. Тому вирішую, що краще вийти на вулицю і подихати свіжим повітрям. Одягаю футболку і шорти, та спускаюся на перший поверх, по дорозі заходжу на кухню, щоб випити води, після йду до вхідних дверей відчиняю та одразу вмощуюся на сходах, що на ґанку. Відчуваю тишу і спокій, легенький вітер гладить мою шкіру, а на фоні шумить океан, як тут прекрасно. Ладен  був би прожити в цьому місці все життя. 

Раніше я не бував біля океану і життя наше не було таким безтурботним, як зараз. Мама просто не мала змоги та грошей, щоб возити мене у відпустки, та вона віддавала мені усе що могла. 

Цей спокійний момент перебиває шум двигуна, і вже через хвилину біля нашого будинку стоїть той автомобіль, що і приблизно сім годин тому. Я можу бачити, що в салоні сидить Лаура та розмовляє із своїм хлопцем, її волосся уже не зібране, а спадає хвилями на плечі. Вона починає відчиняти двері і виходити із автомобіля, із дверей водія виходить її хлопець. Він перехоплює її на шляху до будинка та починає цілувати, вона відповідає та через декілька секунд відштовхує і каже, що йому вже потрібно їхати. Напевно між ними щось відбулося, на  тій вечірці чи де вони були, а це цікавіше, ніж просто лежати у ліжку і дивитися у стелю. Якщо б не світло фар,я б узагалі нічого не зміг нормально розгледіти, та це світло допомагає. Він востаннє пригортає її і міцно цілує, прямує до машини і через хвилину його слід зникає. Залишилися тільки я, Лаура, яка ще досі дивиться на місце, де був автомобіль, ще не помітила мене, і віддалений звук океану, що б’ється хвилями об берег. 

Лаура обертається та починає йти в моєму напрямку, я помічаю, що її хода незвична, напевно п’яна, і стається те, чого я точно не очікував сьогодні побачити. Вона просто починає блювати  перед собою і  падає  на коліна. Я підіймаюся і  швидкими кроками підбігаю до неї. 

—  Боже мій, що з тобою сталося? Ти напилася?

— Що ти тут робиш посеред ночі? Слідкуєш за мною чи батьки попросили пригледіти?

— Неспалося щось, вийшов подихати свіжим повітрям. Тобто ти п’яна?

—  Ні! Я випила всього два коктейлі. Я себе нормально почуваю!

—  І тому тебе знудило, бо ти себе нормально почуваєш? 

— Важкий день був. І ніч…

— Давай я тобі допоможу.

—  Я сама можу дійти до кімнати! — вона встає, та знову починає падати.

—  Ти не зможеш сама дійти. Я можу тебе занести до кімнати. 

—  Ні,ти не можеш цього зробити. Але допомогти дійти все-таки можеш. 

Боже, у цієї дівчини просто жахливий характер. Я кладу їй одну руку на талію і ми починаємо помаленько рухатися до вхідних дверей і  її кімнати, ця прогулянка тривала  більше п’яти хвилин, та я зупиняюся біля ванної кімнати.

— Чому ми зупинилися? — запитує вона

—  Я думаю, що найкращим рішенням для тебе зараз буде прийняти душ. 

Я заводжу її в кімнату і кажу

— Сподіваюся, що ти тут сама впораєшся. І виходжу за двері, залишаючи її саму.

Та я не йду спати, а беру з спеціальної кімнати речі для прибирання і  повертаюся на місце де її знудило, прибираю. Після цього йду на кухню і беру листок, пишу записку мамі «Приготуй будь ласка Лаурі на сніданок бульйон, мені здалося, що вона себе не дуже добре почувала після вечірки» і прикріплюю її магнітиком до холодильника. 

Беру із кухонної шафки аптечку, шукаю аспірин, беру таблетки і набираю стакан води. Несу це в кімнату до Лаури, я чув, що  душ ще працює, тому проходжу в кімнату і ставлю це на тумбочку біля ліжка. Вмикаю настільну лампу, щоб не було різкого світла, та бачу обстановку, таке відчуття, що її кімнатою прокотився ураган. Йду до вікна та відчиняю його, щоб провітрити кімнату. Прибираю з ліжка безлад і повертаюся до дверей ванної кімнати, спускаюся на підлогу і сиджу чекаю, щоб переконатися, що з нею все нормально.Через деякий час вода припиняє литися, двері відчиняються і виходить Лаура замотана в рушник. Краплі води стікають її тілом, та я переводжу погляд на її обличчя, воно дуже стомлене. Я встаю з підлоги.

— Хотів переконатися,що з тобою все гаразд. 

Вона мовчки проходить повз мене і йде в свою кімнату, замикає за собою двері. Я теж йду в свою кімнату, потрібно трішки поспати.