Розділ 3 .Лаура

— Тату, ми можемо поговорити наодинці?

— Так..

Він бере мою валізу і сумку, ще одну беру я і ми повільно піднімаємося сходами на другий поверх, в мою кімнату.

Відчиняю двері. Кімната виглядає точно так само, якою я бачила її востаннє. Тут нічого не змінилося, і це викликає дивне відчуття дежавю. Білі дерев'яні стіни, знайомий краєвид з вікна. Я помічаю, що моє ліжко застелене свіжою постіллю кольору морської хвилі. Вона пахне свіжістю і якимись польовими квітами. Подушки гарно розкладені, а рушники старанно підібрані майже в один тон із кімнатою. Легка усмішка торкається моїх губ. Тато, мабуть, розповів Марґарет, як я люблю цей колір. Точніше, любила; зараз він мені просто подобається, але я вже не так залежна від нього, як у дитинстві.

— Чому ти мені нічого раніше не розповідав про Марґарет?

— Я думав, що ти недобре відреагуєш..

— Хіба я давала якісь причини, щоб ти міг про таке подумати? Ти думаєш, я не помічала, що ти зустрічався із жінками? Ти старався це приховувати, але я нічого тобі не казала, тату, бо розуміла, що ти маєш жити, а не сидіти в чотирьох стінах і згадувати її. 

— Але ті всі жінки не затримувалися довго в моєму житті, вони приходили і йшли. А потім я зустрів Марґарет і закохався, через пів року я запросив її жити зі мною, але думав, що ти не захочеш, щоб вона жила в нашому будинку. 

— А щоб було, якщо я приїхала б до тебе у гості?

— Не знаю 

— Ти просто знав, що я не приїду… — Дякую, що допоміг мені підняти речі. Я хочу прийняти душ, тому можеш йти.

— Так, я піду на перший поверх, а ти приєднуйся до нас. Марґарет приготувала вечерю. — Він піднімається з мого ліжка і йде до дверей. 

Вона приготувала вечерю… я думала вони Марту із собою взяли, щоб вона це робила, як завжди. Моя мама ніколи не готувала, тому я не звикла до цього.

— Тату! — він повертається до мене 

— Так?

— Я на тебе не серджуся, правда, але було б краще, якщо ти мені розказав би це раніше.

                               ***

Я швидко приймаю душ, дозволяючи воді змити дорожній пил і напругу дня. Вийшовши, я обираю легкий світло-жовтий літній сарафан на ґудзиках. Моє вологе волосся природними хвилями спадає на спину. Почуваюся значно краще, коли спускаюся на перший поверх.

Тато сидить на своєму звичному місці, праворуч від нього —  Марґарет, стіл уже накритий, але вони ще не доторкнулися ні до чого, а просто розмовляють. Коли я привертаю їх увагу, вони припиняють свою розмову і дивляться на мене, Марґарет мені лагідно усміхається і промовляє:

–— Лауро, я тобі поставила тарілку навпроти нас, але якщо ти хочеш сісти на інше місце, то можеш це зробити.

— Ні, дякую. Це моє місце. Усміхаюся їй у відповідь, а тато мовчки спостерігає за нашою взаємодією.

— Я приготувала кілька страв, легких і літніх, твій тато мені розповів про твої улюблені, тому думаю, ти зможеш собі обрати щось, сподіваюся тобі сподобається.

На столі стоять гарно розставлені прибори біля кожного із нас. Стіл  вкриває легка біла лляна тканина, а по центрі стола стоїть глечик лимонаду із кусочками лимона й апельсина, що плавають у ньому. У великій скляній салатниці я бачу грецький салат, без оливок,  ненавиджу їх. Вона про це знає.  Поруч стоїть  запечена риба із різноманітними овочами, від якої йде ледь помітна пара, заповнюючи кімнату запахом цитрусових. 

— Смачного всім!

— Смачного!

— Марґарет, вибачте мені, за ті слова, я не подумала, коли це сказала, я справді шкодую.

— Та нічого страшного, я зрозуміла, що ти це сказала не спеціально. І Марґарет на «Ти», домовилися?

— Якщо  Ви  так.. якщо «Ти»  так наполягаєш, то я постараюся так звертатися, але потрібен час.

Ми провели добре час. Поговорили про багато що, посміялися. Страви були дуже смачні, і думаю, що тато з нею справді щасливий, та і мені вона дуже сподобалася. Коли я наполягала, що помию посуд, то мене відмовили і сказали, що будуть це робити разом, а мені потрібно відпочити після дороги. Тому я лежу на ліжку під тонкою простинею, вікно відчинене, легкий вітер проникає у кімнату і гладить мою шкіру приємними дотиками. Океан шумить. І під цей звук я поринаю у сон.