5. Кольори тепла — Як місто навчилось ділитись добром

Розділ 5.

Кольори тепла

Зі світанком наступного дня місто почало дихати інакше. Щось невловиме змінилося — мовби невидима ковдра добра огорнула вулиці. Вікна будинків блищали чистіше, двері відчинялися ширше, а обличчя людей починали оживати.

Соня, Максим і Рекс створили «майстерню тепла» просто у дворі. На старому столі лежали стрічки, олівці, папір, тканина і навіть баночки з блискітками. Усі охочі могли прийти й створити власний знак тепла: листівку, малюнок, ґудзик, обійми з побажаннями.

І місто відгукнулось. Пані Ганна, яка завжди проходила повз із сумом у погляді, принесла троянди зі свого саду й подарувала їх незнайомій дівчинці. Маленькі хлопчики, які зазвичай сперечались за м'яч, створили разом велику картину «Добра долоня».

Тепло ширилося. 

Кольорові гірлянди з побажаннями з’являлися на деревах. Біля школи поставили скриньку «Слова підтримки». Навіть вітрини магазинів прикрасили дитячими малюнками.

Наступного дня площа міста розквітла — але не квітами, а вчинками. Люди приносили щось добре: обійми, пиріжки, усмішки. Малеча приносила малюнки, старші — історії. Усі вчилися ділитись тим, що гріє серце.

— Подивіться, як місто світиться! — вигукнула Соня.

Максим вийшов у центр галявини, взяв шматочок крейди й написав на великому камені: "Наше тепло — у кожному."

І в той момент здавалося, що навіть птахи в небі літали інакше — лагідніше.

Соня стояла посеред площі, дивлячись, як незнайомі люди усміхаються одне одному, як старенький сусід піднімає загублену рукавичку дитині, як мама гладить по голові чужого хлопчика, що сам повертався зі школи.

— Ми це зробили… — прошепотіла вона. — Тепер тепло не лише в нас. Воно в усьому місті.

Максим, з усмішкою, додав:

— Але знаєш… головне тепло — всередині.

І тоді, над їхніми головами, запалилось перше вечірнє світло. Немов підтвердження того, що добрі вчинки не зникають. Вони залишають слід. Як зорі.