2. Завдання — Холодна тінь у місті — Коли навіть коти не муркотять

Розділ 2.

Завдання — Холодна тінь у місті

Наступного ранку щось змінилось. Повітря було вологим, мов після сліз. Соня виглянула у вікно — люди йшли похмурі, мовчазні, немов усмішки загубились десь на роздоріжжі.

— У місті стало... сумно, — занепокоєно сказав Максим, нахмуривши брови. — Пані Марія не усміхнулась, а дідусь Іван навіть не привітався. І кіт із магазину більше не муркоче біля порогу...

Рекс тихо присів біля них і винувато похнюпив голову. Його очі шукали надію в обличчях друзів, а хвіст, зазвичай веселий, сьогодні був мовчазною стрічкою печалі.

Соня стисла долоні, мов намагаючись зібрати в них усе сонце світу: — Ми не можемо залишити це так. Якщо в людях стало холодно, їм потрібно трохи нашого тепла. І ми з вами це зробимо. Обіцяємо!

Так почалась велика й ніжна місія трьох відважних сердець. 

Друзі мовчки кивнули. Тиша навколо була надто глибокою, немов саме місто затамувало подих. Листя на деревах не шелестіло, пташки не співали, навіть вікна будинків здавалися сумними.

Вони вирушили на прогулянку, щоб побачити, чи це справді тільки їхнє відчуття. Але на кожному кроці зустрічали поодинокі фігури — дорослі поспішали у своїх справах, не зважаючи на навколишній світ, діти мовчки тягнули рюкзаки до школи, не граючись і не сміючись.

Максим підійшов до ліхтаря, торкнувся до холодного металу й сказав: — Навіть ліхтарі, здається, більше не хочуть світити…

Соня витерла невидиму сльозинку з щоки:

— Але ми зможемо це змінити. Я точно знаю. Треба лише знайти спосіб зігріти серця.

Рекс підвівся, виляючи хвостом трішки бадьоріше — немов би розумів: щось важливе щойно вирішилось. Їхня місія починалася. 

Друзі повернулися додому з думками, які не давали спокою. Вони знали, що зміни не стануться самі по собі — треба діяти. І щойно вони сіли біля кухонного столу, Соня витягла зошит і ручку.

— Отже, — сказала вона рішуче, — наш план порятунку міста має починатися з першого кроку: треба дізнатися, куди зникло тепло. І найкраще місце для цього — бібліотека. Там точно зберігаються відповіді…

Максим кивнув, а Рекс гавкнув, підтримуючи ідею. Тепер вони знали, з чого почати.

Вже наступного дня, зі світанком, троє друзів попрямували до старої міської бібліотеки. Її вікна були запилені, але крізь них ще пробивалося світло — мов останнє тепло, яке не здалося холоду. Двері рипнули, впускаючи їх у царство книг, тиші та забутих історій.