Розділ 5

— У неї що, родичів немає? — сторопів від несподіванки.

Мурка чихнула роздратовано, коли перестав чухати за вухом. Зістрибнула і попрямувала в бік прочинених дверей до квартири. Олексій подумки усміхнувся, розмірковуючи про те, в яку з квартир попрямує смугаста мандрівниця.

— Чому ж? Є, — знизала плечима Аліна, дедалі більше розпалюючи в ньому інтерес. — Просто вони роз'їхалися всі.

Продовжуючи з'ясовувати подробиці, вони обережно рухалися сходами вниз.

— А вам що, більше за всіх треба? — беззлобно хмикнув Олексій.

У його свідомості образ турботливої пай-дівчинки ніяк не в'язався з ранковими викрутасами під музику. З іншого боку, вона ж не винна, що він перейшов у режим сови через свою роботу.

— Син її попросив доглянути за нею, — нехитро пояснила, продовжуючи шлях.

— А, так ви ніби як доглядальниці в неї! — зрадівши простому рішенню, вигукнув Олексій.

Сусідка чомусь ображено надулася.

— З чого ви взяли таку нісенітницю? — засопіла дівчина. — Ніхто мені за це не платить.

— Тоді я не розумію, — чесно розвів руками, зупиняючись біля необхідної квартири.

— Не всім же чурбанами бездушними бути, — невдоволено буркнула дівчина, збираючись подзвонити у двері.

В останній момент вона згадала, що світла немає і дзвінок не спрацює.

— Ви хоч зрозуміли, що ображаєте людину, яку про допомогу попросили? — з натиском уточнив Олексій.

— Та не хотіла я нікого образити! — відмахнулася Аліна, підкидаючи руку, щоб постукати. — У нас у під'їзді лише літні люди, або жінки з маленькими дітьми залишилися. Кого я зараз маю попросити про допомогу, по-вашому? Мені всього-то й потрібно привести її до мене. Одна у темному під’їзді  я побоялася. Раптом оступлюся, не зможу її втримати.

Олексій здивовано дивився на дівчину, яка зосереджено била по дверях.

— Ви так і мертвого розбудите, — розгублено пробурмотів.

— Вона глуха. А слуховий апарат вічно кладе кудись і забуває. Він їй заважає, — з незрозумілою йому ніжністю промовила дівчина, не обертаючись.

— Зачекайте! Так ви знали, що по сусідству живу я? — обурився Олексій, усвідомивши перебіг подій, як йому здалося. — Тобто, навмисне у мене з-під носа забрали останній обігрівач?

— Теж мені, лиходійку знайшли, — фиркнула Аліна. — Я вас уперше бачу. Зачекайте... — обернулася до нього в момент впізнавання. — То це ви той нерішучий тип, який годину копався над простим рішенням і не відпускав консультанта?

— Що значить нерішучий? Я адекватно і ретельно підходжу до серйозних покупок, а не спонтанно налітаю і хапаю з полиці перший-ліпший предмет.

— Судячи з вашого невдоволення, предмет був якраз не перший-ліпший, — усміхнулася вона. Потім насупилася, бо Анфіса не відкривала занадто довго. Навіть з урахуванням знову забутого десь апарата. — Спробуйте ви постукати.

Олексій миттєво охолонув, зрозумівши причину її тривоги. Забив у двері кулаком, зосереджено насупившись.

— Я можу вам віддати цей обігрівач, якщо вам так принципово, — схрестивши руки на грудях, Аліна спостерігала за марними спробами чоловіка достукатися до глухої сусідки.

— Дуже смішно. Зараз ось прямо доречно віддавати електроприлад.

Дівчина пильно вдивилася в буркотуна, що стояв перед нею. Посміхнулася раптовій асоціації з одним хлопчиком з її садівської групи. Максимка теж майже завжди бурчить доти, доки його не обіймуть. Здригнулася від недоречної думки, перевела погляд на двері.

— Та чого б'єте! — у темряві проступили обриси сусідської кучерявої голови, що просунулася в прочинені двері.

— Дядьку Толю, ви Анфісу нашу не бачили? — запитала схвильовано, одразу ж повертаючись до того обличчям.

— Чого ж не бачив? Бачив, звісно. Я їй швидку викликав, — байдуже повідомив сусід.

— Яку швидку? — вимогливо включився в розмову Олексій, розуміючи, що дівчина з її м'якістю навряд чи доб'ється потрібних відповідей.

— А, це ти, непривітний... — протягнув чоловік, оглянувши Олексія з голови до ніг.

Молодий чоловік ображено поморщився. Чому відразу непривітний? Хіба він має вітатися з кожним незнайомцем тільки тому, що оселився в цьому будинку? Цікаво, ця дивовижна Аліна теж про нього такої думки? Стоп! А чому його має це хвилювати?

— Дядьку Толю, та поясніть толком, — практично благала сусідка.

Олексій дивувався. Навіщо так наполягає, так дбає про чужу стареньку? І чому, власне кажучи, цього не роблять рідні діти? Утім, із висновками він тепер не поспішав. На її адресу явно помилкові зробив. Зараз бачив це чітко. Але ж раніше не помічав.

— Та що ти причепилася, як реп'ях! — вибухнув мужик. — Вона сама у двері подзвонила, попросила викликати, бо не чує телефоном, а їй чогось там у грудях жарко стало. Задоволена?

Він уже зібрався зачинити двері, але Аліна несподівано чіпко вхопилася за них, не даючи відгородитися від чужих проблем. Бачачи, що сили духу в ній явно більше, ніж фізичної, Олексій прийшов на підмогу. Від її швидкоплинного вдячного погляду стало тепло в грудях.