Розділ 4

Повертаючись додому, Олексій все думав над тим, чому все-таки жінкам вдається досягти успіху завдяки чистій випадковості частіше, ніж чоловікам, які вкладають розум у будь-яку справу. Йому вкотре згадалася колега в офісі іноземної компанії, де він працював донедавна. Вона ось так само нудотно посміхалася, як щаслива дамочка в гіпермаркеті. Завжди життєрадісна, приємна у спілкуванні, швидка в роботі. Цим і підкупила начальство, коли постало питання про необхідність скорочення штату. Але ж у неї через поспіх було набагато більше помилок. Щоправда, вона тут же кивала з безглуздою радістю й миттю все виправляла. Але невже це краще за перевірену роками якість його праці?

Утім, у цій конкретній ситуації йому довелося визнати, що винен сам — надто нерозторопним виявився. Тож тепер брів додому з невеликим тепловентилятором у коробці. Як шумить цей агрегат знав добре, з часів проживання в гуртожитку. Тепер доведеться змиритися з цією незручністю.

Занурений у думки про свій програш у битві за «ідеальний» обігрівач, Олексій брів засніженими вулицями, не помічаючи, як хрустить під ногами свіжий сніг. Крижане повітря бадьорило, але не заспокоювало. Рішення влаштувати собі хоча б невеличке свято було ухвалене десь між тихим роздратуванням і смиренням. Якщо вже тепло не в його владі, нехай хоча б вечеря буде гідною.

Зайшовши до найближчої крамниці, Олексій попрямував до прилавків, ведений надією знайти щось, що скрасить цей холодний вечір. У його кошику швидко опинилися хліб, сир, банка оливок — класичний набір холостяка, який виживає в умовах кулінарної ліні. Уже хотів було рушити до каси, але погляд раптом зачепився за вітрину з алкогольними напоями.

— А чому б і ні? — пробурмотів собі під ніс, дивлячись на пляшки дорогого коньяку.

Напевно, підробка. Але виглядає заманливо.

За хвилину Олексій стояв у черзі з пляшкою в руці, на якій красувалася золотиста етикетка. У його голові крутилася думка, що якщо зігрітися від обігрівача не вдалося, нехай хоча б коньяк трохи допоможе.

— Ви у нас часто з'являєтеся, — з легкою посмішкою звернулася до нього продавчиня, коли він підійшов до каси.

Олексій здивовано подивився на неї. Молода, симпатична, з червоними губами і трохи кокетливим блиском в очах. Вона не просто пробивала покупки — шукала привід заговорити.

— Правда? — уточнив із легкою часткою сарказму, хоча й сам не міг пригадати, коли був тут востаннє.

— Звісно. Ви такий... уважний. Усе вибираєте ретельно, — додала, подаючи йому решту трохи повільніше, ніж це було потрібно.

Олексій кивнув, не зовсім розуміючи, як реагувати. Йому здалося, що вона навіть нахилилася трохи ближче, щоб зловити його погляд.

— Дякую. Це важливо, — відповів він нейтральним тоном, укладаючи покупки в пакет.

— Може, вам ще щось підказати? Або... допомогти з вибором?

Нахилила голову, явно сподіваючись продовжити розмову. Олексій підняв брову, збентежений її явним бажанням фліртувати. І тут, на його подив, у пам'яті спливло обличчя тієї самої дамочки з гіпермаркету.

— Ні, дякую... — почав було він, але раптом зупинився.

«Посмішка в неї гарна, але у тієї, в гіпермаркеті, краща,» — зловив себе на думці, яка здивувала його самого.

Продавчиня явно очікувала продовження.

— Усе гаразд. Просто... гарного вам вечора, — додав Олексій, кивнув, тягнучи сумки з покупками в бік виходу.

За дверима магазину видихнув, почуваючись розгубленим. З яких це пір він почав порівнювати посмішки? І чому згадав ту жінку? Він же бачив її всього кілька хвилин.

«Може, просто мозок мерзне,» — подумав жартівливо, відмахнувшись від власних роздумів.

Олексій поправив сумку на плечі й покрокував додому, смакуючи вечерю, коньяк і тепле муркотіння радіатора, що галасував, як двигун літака.

З порога відчув крижаний подих своєї квартири. Здавалося, що стіни не просто охололи, а перетворилися на кам'яну брилу, що зберігає вічний холод. Скинувши чоботи, негайно вирушив на пошуки пледів.

Холод він ненавидів із самого дитинства. Тоді його часто кутали у вовняні ковдри, за якими стояла черга в магазині. Бабуся завжди говорила, що головне — це ноги і поперек у теплі тримати, і в цьому була своя мудрість. Олексій досі за традицією дотримувався цього правила, але зараз було відчуття, що холод пробирається просто під шкіру.

Першим знайшов сірий плед із напіввовни, що звично лежав на спинці дивана. Другий, синтетичний, виявився в кутку шафи. Але, потягнувши за нього, Олексій намацав ще один — старий, важкий, зі щільної вовни.

— Ось ти де, рятівник, — пробурмотів, обмацуючи м'який ворс. Але ж раніше здавався таким колючим і огидним на дотик.

Загорнувшись у знайдені пледи, виглядав скоріше як незадоволена гусінь, ніж як серйозний дорослий чоловік. Ніс і вуха все одно залишалися холодними, але загальний стан став терпимішим.

Наступним пунктом програми став його ноутбук — єдиний, хто не тільки розважав його в такі вечори, а й працював надійно. Льоша акуратно поклав техніку в щільний кофр, застебнувши блискавку.

— Не вистачало ще, щоб ти перемерз і відмовився вмикатися, — бурчав, підсуваючи сумку ближче до ліжка.