Розділ 3

Олексій здивовано насупився, почувши за стінкою ці слова. Куди це божевільна сусідка на ніч глядячи зібралася? Нетипово для неї, не за графіком. Ось це так! Але ж він уже звик до її розпорядку дня.

Напевно, вона виявилася розумнішою і прикупила свого часу дачу. А він, дурень, відмовився від наполегливої поради батьків. Зараз би грубку розтопив і грівся собі тихенько. Але ні, мерзнутиме в багатоповерховій шпаківні на самоті. Треба, до речі, батькам зателефонувати. Раптом холодно не тільки в їхньому будинку.

Аліна розмашистим кроком за лічені хвилини подолала відстань від будинку до магазину, купила хліб, чай, цукор, і миттю повернулася додому.

За один поверх до свого зупинилася, щоб віддихатися і виглядати осоружно життєрадісною і щасливою.

— Анфісо, це я. Відчиняй, не бійся! — крикнула голосніше, знаючи, що старенька частенько забуває вдягнути слуховий апарат.

Часом не пам'ятає навіть, куди його поклала. Пошуки тоді перетворюються на справжній квест із подорожжю в часі. Бо лежати «штучне вухо» може будь-де серед старих речей, кожна з яких зберігає свою історію.

— Аліночко, — радісно привітала старенька співуче, впускаючи дівчину до квартири.

Гостя з усмішкою потерла вухо. Таки загубила апарат Анфіса — знову кричить, не чуючи себе. Думає, що й іншим не чути.

— Не знаєш ти, куди тепло поділося? — ще голосніше запитала господиня квартири.

Аліна цілком однозначно вказала на своє вухо, і кивнула, вказуючи вглиб квартири. Розмовляти без апарата — безглузда затія.

— Ой, так, дитино. Допоможи його знайти, будь ласка. Знову від мене втік, окаянний, — усміхнулася старенька, пропускаючи сусідку.

Дівчина обійшла всі звичні місця схованок слухового апарата. Радісно виявила його в одному з них і поспішила допомогти встановити крихітний пристрій.

— Слава Богу! — уже значно тихіше вигукнула Анфіса, усміхаючись на весь рот, у якому частина зубів була відсутня. — Що з теплом, Аліночко? — запитала знову, пораючись біля плити.

Сірники не бажали піддаватися зусиллям тремтячих від віку й холоду рук. Старі стіни не змогли довго утримувати залишки тепла, швидко здалися під натиском морозу й вітру.

— Кажуть, що аварія, — ніби винувато знизала плечима, дістаючи з пакета нехитрі гостинці. — Це щоб не так холодно було.

— Ну що ж ти знову? — почуваючись ніяково, мовила старенька. — Аліночко, ти ж обіцяла...

— Анфісо, у гості з порожніми руками не ходять, — не надто впевнено заперечила дівчина, посуваючи ближче до середини столу хліб із чаєм.

Недорогий, у пакетиках. Заварний сусідка б точно не прийняла. Гордість — дивна штука. Вона змушує згортати гори і згортатися клубочком від самотності біля підніжжя підкореної вершини.

— Анфісо, пообіцяйте мені, будь ласка, — наполегливо попросила Аліна настільки серйозним тоном, що старенька напружилася всім тілом. — Якщо раптом холодно буде кілька днів, ви прийдете до нас із Муркою грітися.

Літня жінка зітхнула з полегшенням, з готовністю закивала головою. Утім, Аліна чудово розуміла, що якби так сталося, їй доведеться знову спускатися по сусідку. Допомогти їй більше нікому. Рідня вся: хто в сусідніх містах, хто в інших країнах узагалі. Телефонують іноді. Приїжджають ще рідше. Не залишати ж її саму.

Заручившись обіцянкою старенької, послалася на безкрає море домашніх клопотів і стала прощатися. Якщо не піти, Анфіса шукатиме, що подарувати чи чим пригостити турботливу гостю. Таке вже у неї виховання. Аліна в таких випадках відчувала себе мало не злодюжкою, що відібрала у безпомічної людини останнє, тому всіляко уникала подібних  інцидентів.

Ніч, що наступила на горло пісні дня, впевнено увійшла в життя людей. Аліна згребла в оберемок Мурку, яка не впиралася, сподіваючись, що вони зуміють один одного зігріти. Кішка затишно згорнулася клубочком під животом господині й майже відразу мирно засопіла. Дівчина потай навіть позаздрила смугастій подружці. Їй би навчитися так легко сприймати неприємності.

Олексію теж не спалося. По-перше, його не гріла ніяка Мурка. Хоча й дратували періодично її самовпевнені набіги на його житло. З іншого боку, напевно, сусідці зараз не так холодно.

По-друге, замовник так і не вийшов на зв'язок. Хіба мало що з ним сталося. А отже, праця може пропасти даремно. Та ще й не отримає другу частину оплати, на яку розраховував.

Відповідь на його лист про виконане замовлення надійшла вже глибокої ночі. Разом із переказом на карту. Тільки тоді, потираючи сонні почервонілі повіки, Олексій дозволив собі заснути, зігріваючись думкою про купівлю обігрівача.

Олексій увірвався до гіпермаркету з рішучим виглядом людини, яка налаштована врятувати своє життя від вторгнення морозного хаосу. Утім, рішучість на обличчі врівноважувалася пристойною дозою сумнівів у голові.

— Обігрівач, — пробурмотів він собі під ніс, мимохідь відзначивши вивіску зі стрілкою: «Кліматична техніка». Прямуючи до потрібного відділу, почувався лицарем, що вирушив по зброю проти північного дракона.

Біля стелажів з обігрівачами кипіла тиха, але напружена битва за решту моделей. Значить, тепло зникло не тільки в їхньому будинку. А можливо, люди просто не готувалися до можливих проблем з осені. Адже він теж виявився занадто безтурботним у цьому питанні.