Розділ 2

За звичкою товста смугаста красуня ввалювалася на його балкон, щоранку буднього дня, варто було тільки господині з гучним клацанням зачинити замок. Наївна, думала, що вихованка сумує за нею вдома? Як би не так? На кшталт своєї господині, Мурка любила не тільки домашні рослини (втім, ці вона любила тільки жувати ліниво на дозвіллі), а й влаштовувати собі незаплановані пригоди. Ну й візити чемно до сусіда здійснювати теж любила.

Олексій ніяк не міг збагнути, чому Мурка для цих цілей вибрала саме його, адже він терпіти не міг гостей. Утішив себе думкою, що в усьому винні суміжні балкони. А район йому подобається. Тихий і спокійний. І одну сусідку він уже якось зможе пережити. Разом із кішкою.

Мурка не вимагала від нього зовсім нічого, крім пещення. Тому, приходячи, влаштовувалася в нього на колінах і, утробно муркочучи, просила гладити її вільною від комп'ютерної миші рукою.

Зазвичай так і проходив його день аж до повернення сусідки. Незбагненним чином Мурка завжди знала точний час цієї події. Вона зривалася з місця хвилин за десять до того, мчала до балконних дверей і вимагала негайно випустити її додому. Ця п'ятниця теж не стала б винятком, якби не дві незвичні й незрозумілі події.

По-перше, уже було близько сьомої години вечора, а власниця пухнастої грілки на його колінах усе ще не повернулася додому. Чому, власне, його має це хвилювати? Самотня судячи з усього жінка має повне право затриматися на побаченні, наприклад. Адже вона може і не здогадуватися про пригоди своєї вихованки.

А по-друге, і це він помітив лише коли встав, удома стало неприємно холодно. З персональним пледом, звісно, помітно не відразу. Що таке? Куди поділося тепло?

Олексій розгублено озирнувся, відірвавшись нарешті від комп'ютера. Можливо, він через неуважність забув зачинити вхідні двері, коли вдень оплачував кур'єрську доставку з ресторану? Ні, двері щільно зачинені на всі замки. Так, щоб уже точно ніхто не потривожив його спокій. Вікна теж надійно оберігають, досить герметичні. Опускаючи руку, ненавмисно торкнувся батареї й здивовано завмер. Холодна. Що сталося раптом, чому?

Домоврядник слухавки вперто не брав. То довгі гудки, то зайнято. Мабуть, не він один намагався додзвонитися й дізнатися причину раптового похолодання у квартирах. Уже легше, як би цинічно це не звучало. Значить, не у нього одного виникла проблема.

Мурка раптом підскочила, заметушилася, стала проситися на балкон. А зараз його відчиняти ой як не хотілося. Але треба. Тваринка має право повернутися додому. Дивно, як швидко людина здатна звикнути, прив'язатися до чогось, що спочатку шалено дратує. Ось як ця пухнаста грудочка чужої радості.

— Іди вже, — пробурмотів, ласкаво дивлячись на кішку.

Та смикнула високо піднятим хвостом на прощання й пірнула на морозне повітря. Олексій поморщився від холоду, що пробрав.

Подумав було самому заговорити з сусідкою першим. Раз Мурка додому проситься, значить зараз і ця осоружно життєрадісна особа з'явитися власною персоною. Але, подумавши трохи, вирішив впоратися із проблемою, що виникла, самостійно. Коли-небудь же домоврядник відповість на його дзвінок. Даремно, чи що, створювалося товариство співвласників багатоповерхового будинку?

Аліна вдихала холодне повітря, ступаючи вкритими інеєм плитами тротуару. Щоки приємно поколювало морозом, а ніс злегка замерз, але на серці було тепло. День видався насиченим, метушливим, але саме ця святкова метушня надавала йому особливого шарму.

У групі сьогодні гамірно: дзвінкі голоси, шурхіт паперу, хрускіт ножиць, сніжинки, що падають, — і все це упереміш із дитячим сміхом. Хлопці ліпили паперових сніговиків, а вона з усмішкою наклеювала на вікна їхні нерівні сніжинки, не забуваючи похвалити кожного маленького майстра. Адже саме зараз формується впевненість особистості в собі. І так важливо знайти тонку грань між створенням самовпевненого зарозумійка і невпевненої в собі замкненої людини.

— Аліно Сергіївно, а давайте повісимо зірки? — запропонував Діма, змахуючи руками так, ніби збирався сам до них дотягнутися.

— Зірки обов'язково повісимо. У нас буде найкращий зал, — відповіла вона, підтягуючи його до роботи.

Увечері діти репетирували вірші для ранку, і Аліна, дивлячись на їхні серйозні обличчя, ловила себе на думці, що щаслива. Щиро, глибоко, незважаючи на втому.

Тепер вона поверталася додому. Гарячий хліб зігрівав долоню, а затиснута в іншій руці сумка тягнула плече. Аліна піднялася сходами,  встромила ключ у замок і з полегшенням штовхнула двері.

— Мурка! — покликала вона, не встигнувши навіть зняти чоботи.

З коридору одразу ж вибігла смугаста кішка, що виблискувала задоволеними очима. Вона буквально обвила ноги господині, муркочучи так голосно, що, здавалося, сусіди за стіною могли це чути.

— Сумувала, пухнаста? — Аліна опустила сумку й скуйовдила шерсть у неї на голові. — Зараз буду грітися. Удома хоч тепло. Не те, що на вулиці.

Вона пройшла на кухню, увімкнула чайник. У повітрі вже відчувався запах майбутнього чаю з м'ятою і медом.

— Усе, Мурко, зараз зігріємося, — сказала вона, сідаючи на табурет і знімаючи рукавички.

Кішка стрибнула на коліна, згорнулася клубком і замурчала. У цей момент тиша і тепло квартири здавалися Аліні найкращим подарунком після довгого дня. Тільки одне насторожувало — зігрітися ніяк не виходило навіть удома. Невже захворіла? У голові промайнули одне за одним обличчя малюків. Може, Максимка? Або Микитка? Обидва чхали весь день. Треба заодно й противірусний засіб прийняти. У плед закутатися. Добре, що завтра вихідний, можна буде вдосталь повалятися в ліжку.