Тато – моя найкраща подружка

-Вона через тебе загинула!

Ці слова пролунали як грім серед ясного неба, і стукали, пульсуючи у висках. Його манюня, десятирічна Оксанка вимовила такі страшні речі. Сергій не знав що їй відповісти.

Так, це дійсно страшенна подія. Його кохана дружина, мати Оксани, більше не повернеться.

-Сонечко, на жаль, я не міг нічого зробити. Лікарі сказали, що це відбулося миттєво. Я зробив би все, що було в моїх силах, і навіть більше, але не встиг.

- Ні, вона дзвонила тобі! А ти не відповів. Не дивлячись на те, що ви посварилися, це неправильно. Ненавиджу тебе за це! – його маленька дівчинка не могла стримати сльози, вони швидкими струмочками збігали по її обличчі.

- Так, я сам звинувачую себе в цьому, але, навіть швидка не встигла, а люди одразу підбігли, ти же сама чула, коли була там… - тихо вимовив батько.

- Ні, я не хочу нічого чути, ти винен-винен-винен! – розпачливо скрикнула Оксанка, поклавши на стіл мамин телефон, і вийшла з кімнати, гучно гримнувши дверима.

Сергій взяв у руки мобільний. На екрані світилося невідправлене повідомлення: «Я кохаю тебе, Сергію…» Телефон випав із його рук…

***

Пройшло три місяці літніх канікул, які Оксана просиділа вдома. Вона не хотіла нічого. Як тато не намагався – донька не приймала його. Вона не могла його пробачити. Іноді вони нормально розмовляли, але деколи мала зривалася.

Прийшло перше вересня, сонячний ранок обіцяв гарний теплий день.

-Доню, доню, ми запізнюємось у школу!

- Я сама піду – не маленька! – відповіла Оксана.

- Давай я тобі допоможу? – запитав з надією, не знаючи що робити, татусь.

- Цікаво, і як? – запитала дівчинка.

- Я можу спробувати зробити тобі зачіску, - почав тато, але доця його перебила.

- Ти що, знущаєшся з мене?

- Ні, доню, я дійсно хочу спробувати. Дивись, - промовив тато, присівши перед Оксаною на коліна,-нам потрібно жити далі, ми не зможемо співіснувати один з одним, якщо будемо постійно сваритися. Так, буде важко, але ми впораємося. Давай спробуємо?

Сергій посміхнувся, але донька побачила в його очах такий сум, що вирішила погодитись:

-Можливо, тільки це не значить, що я тебе пробачила.

- Хай так, але ти зробила мені крок на зустріч, я вдячний тобі за це.

Невмілий татусь почав робити зачіску, яка зазвичай займала декілька хвилин. У нього вона зайняла півгодини. І це не значить, що якість була у декілька разів краща. Ні, насправді це був жах. Оксана не почала кричати на нього, тільки зітхнула і промовила:

-Знову ти все зіпсував… - дівчинка похитала головою, доїла куплений вчора йогурт, та пішла в школу.

По дорозі Оксана зустріла свого класного керівника, що допомогла їй привести у порядок зачіску. Жінка посміхнулась, побачивши цей витвір мистецтва, але нічого не сказала.

Таким чином проходив кожний день дівчинки Оксани та її батька. Мала постійно капризувала, а Сергій намагався виправитися, кожного дня придумуючи щось нове. Їм було важко, але вони працювали над відновленням довіри та сім'ї.

Одного разу батько вирішив спробувати приготувати щось самостійно, але нічого не вийшло.

Оксанка, котра щойно прокинулась змогла запитати тільки одне:

-Що це за сморід?

Таким чином, яєчня, разом із новою спаленою сковорідкою відправились у смітник. Довелося куштувати молоко з пластівцями. І не тільки Оксані.

Молоко було усюди. Коли дівчинка побачила його на підборідді у тата, то вперше з того самого дня засміялася. Щиро і впевнено.

В Сергія схвильовано і одночасно радісно тьохнуло серце. Це була маленька, але вже перемога.

Тоді Оксана вперше зрозуміла, що не одна вона страждає. Батько теж має почуття, про які не потрібно забувати. Тепер, вона дозволяла робити їй зачіску кожного дня, хоч вона і виглядала, як казна-що, бо дівчинка хотіла зробити татові приємно.

Так, мала постійно бачила, що тато невдало готує їжу, постійно спізнюється, про все забуває, і багато-багато чого іншого, але це він робив старанно і з любов'ю – від щирого серця. Вона не могла на нього сердитися, хоча іноді обурено говорила усе те, що вона думає, але не так прикро, як раніше.

З часом, дівчинка навчилася готувати сніданки, а татусь вмів вправно робити їй зачіску. Як же Оксанка здивувалася, коли тато сказав:

-Приведи своїх подружок у гості, поспілкуєтеся, пограєтеся, а я поки погуляю. Ти зовсім зарилася у себе і забула про всіх.

- Тату, в мене давно не має подружок, я загубила їх всіх, коли... ну ти сам розумієш. А ще, я зрозуміла, що вони говорять тільки про прогулянки, ляльки та хлопчиків, які постійно смикають їх за коси, - відповіла серйозно Оксанка.

«Все, - подумав Сергій, - моя донька дуже рано виросла…»

-Мала, ти ще дитина, і маєш право на розмови про ляльки, і багато інших нісенітниць,  - промовив збентежений татусь.

- Так, але я не хочу! – грізно сказала Оксанка.