Розділ 7

Селище міського типу межувало на кордоні з сусідньою країною — важливий пункт державної газотранспортної мережі. Проте, незважаючи на своє стратегічне значення, місцевість здавалася забутою Богом і цивілізацією. Тут панував хаос і жахливе бездоріжжя, яке місцеві жителі намагалися компенсувати, викочуючи межі полів, аби хоч якось можна було пересуватися транспортом.

Ліка зупинила автомобіль біля будівлі місцевої поліції. Зайшовши всередину, вона ніби поринула в атмосферу радянськоо союзу - старий контрольно-пропускний пункт на фоні пофарбованих синьою фарбою стін. Інтер’єр відділку здавалося застиг у минулому часі.

— Доброго дня! — привіталася дівчина. — Я б хотіла поговорити зі слідчим стосовно свого батька. І вона коротко переказала черговому суть свого візиту.

—  Зараз слідчого немає на місці, але я йому зателефоную, — сказав поліцейський, піднімаючи слухавку службового телефону.

Ліка подякувала і почала чекати. Через тонке скло, яке відділяло відвідувачів від чергового, була чітко чути їх розмова. Після пояснень про те, хто на нього чекає і з якого приводу, слідчий категорично відмовився повертатися до відділку. Він пояснив, що перебуває у сусідньому місті через дуже важливу справу і зможе бути на місці лише наступного дня. Крім того, сказав слідчий -  зазначеної кримінальної справи наразі в нього немає, тому що вона знаходиться на перевірці в прокуратурі, і невідомо, коли її передадуть назад.

Черговий, поклавши слухавку, був здивований такою поведінкою слідчого, але за проханням Ліки зв’язався ще й з керівником слідчого відділу.

Керівник теж був відсутній, проте після пояснень про відвідувачку, яка приїхала здалеку чере смерть батька, пообіцяв бути на місці в найближчі півгодини.

Через півгодини, як він і обіцяв, чоловік прибув до поліцейського відділку та запросив дівчину до свого кабінету.

Кабінет слідчого, як і увесь відділок був ніби матеріалізований із радянських часів. Знайома вже синя фарба на стінах, великий пофарбований у синє сейф, старий дерев’яний стіл завалений паперами та кілька таких самих старих стільців.

- Прошу, заходьте, - ввічливо запросив поліцеський Ліку до кабінету.

- Дякую – відповіла дівчина. — Що у вас тут з дорогами? Я такого поганого стану доріг не бачила в жодному куточку України.

- В столиці про нас геть забули – обурився керівник слідчих. Вони ж не їздять по цих дорогах…

- Я приїхала, щоб подивитись матеріали кримінальної спави про смерть мого батька. Бачите, нам ніхто нічого не повідомляв і не повідомляє і ми абсолтно не знаємо, що тут з ним сталось.

І Ліка розповіла все те, що знала -  про раптову смерть батька і про ті незрозумілі родичам події, пов’язані з його смертю у їх селищі.

Керівник слідчих уважно її слухав і в нього на обличчі потроху зявлялось щось схоже на здивування. Вияилось, що він абсолютно нічого не знає про цю кримінальну справу. Він підняв слухавку і зателефонував вже відомому слідчому, з яким зовсім недавно розмовляв по телефону черговий. З’ясувалося, що насправді кримінальна справа не у прокуратурі, а у сейфі слідчого в поліцейському відділку, але він загубив ключ від сейфу і не може надати справу до перегляду. Керівник був розлючений. Недослухавши він поклав слухавку, мовчки вийшов з кабінету і через деякий час повернувся з папкою матеріалів кримінальної справи про смерть батька Ліки.

Переглядаючи матеріали у папці, дівчина побачила, що справа була відкрита за ч.1 ст. 115 Кримінального кодексу Україи «Навмисне вбивство». Це шокувало дівчину, але вона мовчки гортала папери і далі натрапила на покази свідків, у яких колеги батька описували, що під час виявлення його тіла у нього з рота текла кров.

— Навмисне вбивство? Кров з рота?! — здивовано вигукнула Ліка. — Хіба при серцевому нападі з рота йде кров та відкривають саттю «навмисне вбивство»?!

Поліцейський підвів голову від документів, якими він як раз займався, в його очах проймайнуло щось схож на розгубленість. Він помовчав кілька секунд і повідомив, що має вже йти до прокуратури, тож дівчина мусила повернути матеріали справи, так і не ознайомившись з ними докінця.

Вийшовши з відділку, Ліка була розгублена. Вона не могла пов’язати кримінальну статтю про навмисне вбивство, кров із ротової порожнини, про яку йшлося у свідченнях, із серцевим діагнозом, який був вказаний причиною смерті. Все більше дівчина переконувалася, що смерть батька не була пов’язана із хворобою серця, а висновок судово-медичного експерта виглядав се більш сумнівним.

У пам’яті спливали дивні дії керівництва фірми, яке уникало спілкування з родичами, швидка організація похоронів, щедра пропозиція керівництва фірми доставити тіло, і все це у поєднанні з кров’ю на подушці в труні…

Засмучена та розгублеа Ліка не мога зібрати думки до купи щоб знайти хоч який-небудь зв’язок між тим що вона знала раніше та тим, що дізналась тепер. Вона сіла за кемо, завела двигун та направила авто до єдиної у цьому селищі лікарні, де розташовувався кабінет судово-медичного експерта, котрий  поставив діагноз «гіпертрофічна кардіоміопатія».