Розділ 5

Молоді люди зайшли в кімнату, переповнену людьми. Повітря було задушливим і важким, з відтінком диму від свічок. Повсюди стояли траурні вінки та букети квітів.

Ліка мовчки підійшла до труни і опустилася на коліна:
— Тату, як же так?.. — лише й змогла вона промовити.

Стоячи на колінах, взявшись руками за дерев’яний край труни, вона більше нічого не могла сказати. Сльози текли, а всередині було порожньо і холодно. Від безпорадності хотілося кричати.

Смерть безжальна. Її не вмовиш. Почуття безпорадності охоплює настільки сильно, що здається, ніби тебе розриває на частини. Хочеться зробити хоч щось, щоб змінити цю безвихідь, хоч трохи повернутись назад у часі, щоб можна було виправити непоправне…

«Я ненавиджу смерть», — думала Ліка, стоячи на колінах біля труни батька. Здавалося, вона відчуває присутність смерті, її холод, який заповнює все навколо. Це було нове, ще незнайоме відчуття; вона ще не раз переживе його, коли смерть буде поруч.

Усі навколо поринули в тяжку тишу. Ніхто не міг повірити в те, що сталося. Було багато питань щодо раптової смерті батька, але відповіді ніхто не міг дати. І це було моторошно.

Проходили години, а керівництво фірми, де працював батько, не виходило на зв’язок. Водія, який привіз тіло, одразу відправили назад до Тартино, решта співробітників залишилася там на робочих місцях, ніби нічого й не сталося.

Ліка взяла документи про смерть батька і опустилась у крісло. Потрібно було їх уважно переглянути і зрозуміти, що стало причиною раптової смерті.

У висновку причиною смерті був зазначений серцевий діагноз — гіпертрофічна кардіоміопатія.

— Серце? — здивовано прошепотіла Ліка. — Це неможливо.

Батько ніколи не скаржився на серце. Щороку він проходив медичний огляд, передбачений трудовим договором. Жодних ознак серцевих проблем не було.

Довго розглядати документи Ліці не дали. Через пів години брат матері, який займався організацією похоронів, повідомив, що документи потрібні для оформлення свідоцтва про смерть.

— Але чому така терміновість? Треба все з’ясувати! — намагалася протестувати Ліка. — Раптова смерть, і ніхто нічого не каже і не знає. Тіло лише годину тому привезли, а ви вже плануєте поховати завтра вранці!

Ніхто її не слухав. Документи забрали і поїхали організовувати похорон. Мати теж була не в собі: розгублено ходила, причитала, що треба швидко ховати, бо «на вулиці жарко». Хоча погода була зовсім прохолодна, їй так здавалося на фоні стресу, що тіло опухає.

Нарешті Ліка залишилася наодинці зі своїми думками. Метушня навколо швидкого поховання лише посилювала відчуття неприродності.

Що ж там сталося? Чому батько помер? Діагноз серця здавався не правдоподібним. А мовчання роботодавця було надто гучним. Здавалося, ніхто не хоче про це говорити і всі просто прагнуть якнайшвидше піти. Смерть батька була окутана пеленою недосказанності.

Поступово люди почали розходитися. У будинку залишилися лише мати, Ліка, Ігор і добра знайома матері — тітка Зіна. Вона жила сама, її ніхто не чекав удома, тож запропонувала залишитися на ніч, щоб підтримати сім’ю в горі.

Коли всі розійшлися, Ліка почала оглядати тіло, намагаючись знайти хоч якусь зачіпку. Огляд був непростим: торс щільно обмотаний товстим шаром бинта, зверху надіта майка та сорочка.

Розстебнувши дві верхні гудзики сорочки, Ліка побачила грубий шов, залишений судово-медичним експертом. Усе тулуб, трохи нижче шиї, було щільно замотане товсим шаром бинту, нічого не можна було зрозуміти. Далі вона помітила шов за вухом — схожий на зашиту рану довжиною близько сантиметра. Під ним, на подушці, виднілося яскраво-червона пляма крові. Кров була свіжа, ніби щойно з’явилась.

— Звідки тут кров? — здивувалася Ліка. — Більше ніде слідів немає.

Вона оглянула все, що можна бул оглянути, але інших пошкоджень на поверхні тіла в зонах досяжності, не знайшла. Це насторожувало ще більше. Продовжуючи огляд з іншого боку, вона помітила аналогічний шов за іншим вухом, але він відрізнявся акуратністю — ніби розріз зроблено навмисне для симетрії й потім акуратно зашито.

Ліка була далека від медицини і не знала, які шви вважаються результатом розтину, а що могло бути пошкодженнями за життя. Кров… Звідки кров на подушці? На голові батька вона натрапила на шов після трепанації черепа. Шов був сухий. Але звідки кров на подушці, якщо ніяких інших слідів не було? Питань ставало все більше, і ніхто не міг на них відповісти.

Мати була зайнята організаційними справами — вибирала хустки для похоронів, обговорювала інші необхідні для ритуальні речі. Брат мовчав. Ліка залишилася наодинці зі своїми думками.

Наступного дня Миколу поховали. Похоронна процесія, траурна музика, обід у ресторані. Все як завжди, думала Ліка — те ж сонце, ті ж дерева, люди поспішають по своїх справах… тільки її батька більше немає. Життя ніби розділилося на «до» і «після», а для світу нічого не змінилося.